аруся чурай — дівчина з легенди чи історична постать? достовірних доказів немає, бо під час пожежі в полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. але про дівчину, яка мала чарівний голос та поетичний дар, в україні ходило стільки переказів та легенд, що ймовірно, маруся — особа історична. можливо, вона справді жила на полтавщині, та співаючи пісні, які любив народ, а деякі дійшли й до нас. не випадково ліна костенко обрала саме її героїнею свого твору. тільки на перший погляд у романі описується життя дівчини-піснярки. надто вже органічно її доля переплітається з долею україни. коли марусиними очима дивитися на тогочасну україну, то сприйматимеш красу степів, неба, лісів: «така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з богом говори».
особиста драма марусі чурай відбувалася на тлі всенародної драми, бо це ж було в трагічний період визвольної війни під проводом богдана хмельницького! і дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її батьківщину. ось чому образ марусі чурай виступає в єдності з образом україни. тільки у родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя та процвітання батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з’явитися такий щирий, суто народний талант.
доброю й красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно кохали вони одне одного. убили батька вороги, тож не дивно, що загальнонаціональне боліло в її душі — то була її доля. основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов’язку. і кохання маруся розуміє як духовне єднання, як повнокровне життя в громаді, як творчість.
маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій повноті. і коли гриць — її палке кохання — зрадив їх любов, вона звинувачує себе через те, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ — це гірше, ніж майна! » навіть, коли він, повний каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, бо вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. гриць сватається — вона відмовляє. і чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «він говорив, і відбувалось диво. він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, — неначе він про подвиг говорив».
у романі ліни костенко, усупереч народним , маруся невинна — у відчаї хлопець сам випиває отруту, яку чураївна приготувала собі. не розказує маруся цього суддям, бо не хоче більше жити. спасіння прийшло від богдана хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант піснярки. гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. так і країна, кинута на поталу ворогові, розгублюється, втрачає опору духу. поховавши матір, іде маруся до києва на прощу. і краса рідної землі милує її зболіле серце, а творча наснага народжує пісню. але згодом дивовижна краса поступається місцем «розтерзаному києву». дивлячись на спустошену, випалену землю, маруся розуміє, що її особиста біда — лише маленька крапелька в морі всенародного горя.
ліна костенко поставила народну піснярку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. і довела, що творчість, яка спирається на духовну красу народу, — безсмертна.
Популярные вопросы