Що поєдналося в образі лукаша лісова пісня леся українка

лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. а для мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. проте її любов до лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з перелесником, які вона знала до цього. не подібна її любов і на почуття самого лукаша .

звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. вони явилися мавці весняної місячної ночі, але сам лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й килини .

в зоопарку молодець

кинув мавпі олівець.

та його схопила в ногу,

описала всю підлогу

різними карлючками,

мавпячими штучкими.

-не умєш ти писать! учинили мавпи крик.

а вона одній та другій

олавцем у око штрик!

що ви розумієте?

ви ж читать не вмієте!

княгиня i рабиня мандруючи понад старим днiпром свiтанками, удень i вечорами, вночi, пiд чистим зоряним шатром, перед вогнем, що руки грiв теплом, я думкою летiв через тумани. туди, в минувшину далеких днiв, коли дiди, забутi й незабутнi, уперше стали мiж високих гiр, оглянули широкий виднозiр, за поколiння дбаючи майбутнi. трудилися у потi своїх чiл, орали землю, ставили оселi, воздвигли городи i частокiл i в клопотi буденних трудних дiл сади садили, будували села. сварилися, бо рiд iшов на рiд i плем'я кров братерську проливало, на князя князь iшов, i був розбрiд, i знов був мир, за рало брався рiд, русi знамена сонце читати далі