Твір-мініатюра «відповідь шевченкові уже від народжених земляків»

президент- це дуже відповідальна професія у нашій країні. я багато чув(ла) від батьків та дорослих про нашого презиента, що він погано робить свою працю. міркуючи,   я зрозуміла, що я хочу стати президентом.

якщо б я була президентом, то я народові своєї країни: і інвалі, і дітям з дитбудинку,і людям з малоприбуткових сім‘й. я би працювала дуже активно та кропотлив, б кожній людині чим могла.

у цьому творі я прикликаю людей у свого президента країни і інколи йому або прислухуватися до нього, бо президентом може стати не кожен. 

чому ми не вмиемо литати?

новела - невеликий за обсягом прозовий твір про певну незвичайну подію з життя головного героя з несподіваним фіналом. для жанру новели властиві: лаконізм, напруженість сюжету, яскраві художні деталі. у новелі здебільшого мінімальна кількість персонажів, однолінійний сюжет, увага автора звернена на внутрішній стан героїв, їхні переживання, настрої.

сатира - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. сатира може бути представлена у різних жанрів художніх творах. виникла ще в усній народній творчості, як і гумор.

персонофікация - це особливий вид метафори, коли неі людські якощі. це своєрідне "олюднення" природи, навколишнього світу.

пафос твору - всі ті високі почуття, натхнення, душевне піднесення, викликані певною подією, явищем, ідеєю. вони (емоції) продиктовані, по суті, внутрішніми переконаннями і станом самого автора. у пафосі емоційна напруга й думка єдине гармонійне ціле і становлять душу художнього твору.

: лаконізм - це стислість викладу ; однолінійний - нерозгалужений.

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.