Спишіть речення, розставляючи розділові знаки. перебудуйте речення так, щоб: а) узагальнююче слово стояло після однорідних членів; б) однорідні члени стояли після узагальнюючого слова або в середині речення. складіть схему однорідних членів речення. - хай буде в нас усе казкове обличчя одяг і душа (і.жиленко). - усе блищить новизною будинки посадки вулиці квіти (о. довженко). - увесь степ і лиман і озеро і море усе закуталось у якийсь чарівний тихий світ повилося прозорчастим сизим туманом (і.нечуй-левицький). - ранішній степ і відкрите небо над ним і по-дівочому беззахисні тополі усе причаївшись наче ждало якогось нещастя (олесь гончар).

вся жизнь - учеба. если ты бездельничаешь, не учишься, не общаешься, узнаешь что-то новое, ты теряешь попросту время.

скільки разів попереджали нас вчителі не бігати на перервах, бути уважними та ввічливими. навіть урок такий є «основи здоров’я», де 45 хвилин вчитель розповідає правила поведінки та безпеки. але, нажаль, школярі, особливо, учні молодших класів, нехтують цією інформацією.

одного разу діти гралися на шкільному майданчику, а двоє хлопців вирішили вилізти на дерево. дозволу вони, звісно, у вчителя не спитали, тому, що були впевнені, що вчитель таких розваг не дозволить.

хлопчики вилізли на дерево, а коли злазили, один з них не розрахував відстань до землі і впав, при цьому зламавши ногу. вчителька викликала «швідку» і хлопчика відвезли до лікарні, де йому зробили операцію і наклали гіпс. трапилося це на передодні кінця навчального року, і хлопчик провів усі літні канікули дома, замість того, щоб ходити з друзями на річку.

я вважаю цей випадок дуже повчальним, тому, що він вчить слухатися порад дорослих і дотримуватися правил безпеки.

або таке:

як  завжди було сумно повертатись зі школи з червоними листами щоденника, на яких намалювави велику двійку. ідеш, похнюпивши ніс і думаєш, що скажуть батьки. а ще думаєш «чому сьогодні, чому мені? ».і твоє сумління підказує: « бо треба було вчора вчити , а не бігати по двору, та ловити горобців». з цими думками ще більше нахиляєш голову, аж до дороги, та плачеш. і говориш собі: «все, годі, ніяких двійок, адже в майбутньому я хочу стати відомою людиною, а відомі ніколи не отримували двійок».

  з того часу аж  по закінченню школи я дала собі обіцянку ніколи не отримувати двійок.