Як І. Драч реформував жанр балади? Проілюструйте це на прикладі «Балади про соняшник».

  ось нарешті настало літо. саме тоді хочеться покупатися в морі, щось на пі так було з однією дівчинкою мариною. одного спекотного дня, коли безжаліснопекло сонце дівчинка прогулювалась берегом моря і збирала різні красиві камінці і ракушки. але як не втриматися від того, щоб намалювати якийсь малюнок. і дівчинка присівши, почала возити пальчиком по піску та намалювала мене,хлопчика-фігурку. намалювавши його марина радісно побіжала додому, бо вже почало сутеніти. наступного дня дівчинці закортіло знову пійти до моря, подивитися як там я. як вона здивувалася, коли побачила, що я зник й до самой води виднілися якісь маленькі сліди мізерної фігурки. тоді вночі, коли я ще був намальований на березі, меністало дуже нудно і я захотів подивитися що там робиться насправді на світі. тут мене   почали омивати теплі хвилі, що від цього тепла я враз відчув як я оживаю і встаю на ноги. я підвівся і захотів вже рушити, як велика хвиля накинулася на мене і потягла мене у море. коли вона мене затягувала я встигнув вхопитися за якусь ракушку, але хвиля була сильнішою і продовжувала затягувати мене і ракушку за яку я тримався. і тут я потрапиши вже у море, відчув як я тону. але ракушка стала мені в пригоді. я умостився у її дно і чекав, що буде далі. а мене все уносило далі і далі я знав, що врятуюсь тільки тоді, коли якась людина повторить мої обраси на малюнку і тоді я зможу пересилитися в інше тіло. одного дня коли я все плив, настала велика буря. я зрозумів, що зараз мене накроє хвилею та затопить мене. але тут, немов би зрозумівши моє попередження одна дівчинка на ім*я ганнуся, їхавши додому зі школи, повторила мої обриси, намалювавши мене на вікні трамваю. і тоді я квапливо пересилився на той малюнок, залишивши ту страшну бурю тільки у своїх спогадах, як старшну пригоди. тут же я познайомився зі 

встановлення пам'ятників(м. канів)

музеї, меморіальні дошки, назви вулиць, університетів на його честь.

вірш написаний 1919р.

жанр: сонет, філософська лірика

тема: любов до природи й людини, всього живого і красивого.

ідея: автор показує радість життя та його неповторність.

основна думка: треба пройти догий шлях щоб зрозуміти та відкрити для себе "солодкий світ".

жудожні засоби:

-епітети

-метафори

-порівняння

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926