Зпершим подихом весни, все навкруги нас оживає. вже сонечко гріє трохи тепліше, ніж учора; на гіллі з'являються бруньки і скоро все буде розпускатися і квітнути. повітря вже стало зовсім іншим, хочеться дихати на повні груди. зійшов сніг і подекуди бувають дощі. навіть вони, разом з вітром, стають теплішими. ще зовсім трохи і сонце буде пекти. заспівали своїх пісень радісні пташки; з'явилися комахи. весна дихає ароматною, прохолодною і, в той же час, теплою, свіжістю. весна - це життя, це пробудження прекрасного.
Ответ дал: Гость
воля душі – це абстрактне явище, це порив бажання людини до нових, чистих та прекрасних висот, без богемного бруду та отруйно „рожевої” фальші, які вичікують у кожному темному провулку нашого необізнаного та небезпечного життя.
воля душі – це ривок до небес, це пристрасна ейфорія людських почуттів, емоцій, переживань, вражень. вони невпинно, ніби в ритмічному танку: то поєднуються, то розділяються, то притягуються, то знов, відштовхуються.
Ответ дал: Гость
в спекотний день, в гаю тiнистiмвовцюра зморений лежавприкривши пузо своє листям про щось собi вiн мiркував-«чiтал я, каже, у газетi (газети ж бо у нас не вруть)шо будто где-то там на свєтєвегетарьянцями живуть».мiркує далi : «бач, як добрез усими в мирi й дружбi жить,щоб i любов була як море,щоб брагу навiть з зайцем пить»так мiркував вовцюра добрий,вегетарьянцем стать хотiва а потiм зайця в лiсi з'їв.мораль цієї байки є такоюхоч так крути її, хоч сяквсі добрі помисли з тобою поки немає голоду ознак.
Ответ дал: Гость
коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег манич. папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. у воді плавали мальки, які дуже моєму оку.я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. я не вміла плавати! захлинаючись, я кричала татові: "папа! папа! ! ". папа, почувши мій крик, пірнув за мною. мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.
Популярные вопросы