складіть паспорт поезії Патріотична сповідь
анатолія бахути

                    хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? нам усім хотілося поскоріше вирости. були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.

                      ще в другому класі мені червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. у тієї хустини був свій неповторний запах. здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.

                        коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. і на свято миколая ми мали співати у народних костюмах. і хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.

                    звичайно я берегла хустку увесь виступ. прийшовши додому, я бабусі не застала. я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. незабаром прийшла бабуся. коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. я не знала що мені робити. як просити вибачення, що говорити? ! бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.

                  я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.

                  тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.

краса зовнiшня i внутрiшня

  красота человека. в чем она? существует не оспоримая истина: «красота спасет мир». каждый понимает ее по-своему, и зависит это от того, в чем именно он видит силу красоты.  большое богатство - это душевная красота. а значит, что каким бы прекрасным внешне ни был человек, важнейшая в нем красота внутренняя, душевная щедрость, трудолюбие, любовь к своей земле ,  относиться с уважение к пожилым людям, сердечное желание другим.

    уместно вспомнить пословицу: "встречают по одежке, а  провожают по уму! ". так, наверное, устроена человеческая природа, что в первую очередь воспринимает внешность, которая часто бывает искусственной, украшенной. часто за внешней красотой скрывается пустота, и чтобы хоть как-то прикрыть ее, маскируются за ярким занавесом. но, так или иначе, фальшивое прикрытие спадает и наступает разочарование. не все то золото, что блестит. так однажды к нам пришел в класс "новенький". скажу откровенно - красотой он не блистал. вел себя по простому.  "я с такой внешностью так вызывающе себя не вела бы! " - думала тогда я. но впоследствии он покорил весь наш класс, ибо оказался откровенным и добрым парнем, который всегда придет на , даже тогда когда не ожидаешь. теперь мы с павлом лучшие друзья. и мне теперь стыдно за мои мысли по поводу павла. каждый раз когда я смотрю на него я думаю: какой же он гарний!   а вообще, настоящая красота раскрывается не сразу и не каждому, а тому, кто может ее увидеть, почувствовать и понять.

            красивым человеком можно назвать того человека, который не красиво одевается, а того  который красив своими поступками.того, который  не оскорбляет меньших  и  слабых. того, который всегда . того, которого можно назвать настоящим другом!

  у каждого свое понятие о красоте человека, а лично для меня человек должен  быть красив везде. 

( я написала так и получила 11 , у нас тоже такая тема была) если не подойдет извини! можешь повставлять своих героев. удачи.

юрій яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. у своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «життя є молодість, труд і любов. дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «байгород». яновського, як і хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов. провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. у центрі уваги яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. у новелах роману «вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. і одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. отже, особливості романтичного стилю роману «вершники» визначає саме емоційний фактор. з першої новели «подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. у романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардіє передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. і от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. один за одним гинуть брати: андрій, оверко, панас — гинуть переможені своїми ж братами. братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «я (романтика)» м. хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була! у запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів половців — денікінця андрія, петлюрівця оверка, махновця непереможеним залишається тільки більшовик іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. принципи класової боротьби стають вищими за почуття родини,, роду: « рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар герт. вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («чубенко — командир полку»). усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. як і хвильовий, яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. і через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. адже розпад одного роду половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.

вона патріотка свого сердця