Скласти відгук про твір, перекладений українською (І. Франка, Лесі Українки та інших).
​

природу не можна розуміти тільки як світ тварин і рослин. природа - це все, що оточує нас від народження. кожна частинка природи є важливою. людина і природа перебувають у постійних і складних взаєминах. природа дає можливість людині жити, задовольняючи її фізичні потреби, збагачує її духовний світ своєю красою та активізує її розум, демонструючи зразки найкращого, найдосконалішого у світі. коли ж людина починає шкодити при¬роді, вона шкодить і собі, адже людина - також складова природи, її частина, надзвичайно залежна від решти складових. її відмінність від інших живих істот полягає в тому, що вона має розум, а відтак може мислити, творити, спілкуватися з іншими людьми.на жаль, сьогодні є підстави говорити, що свій розум людина здебільшого спрямовує на задоволення власних потреб, знищуючи майже повністю те навколишнє середовище, в якому живе і від якого цілком залежить. кажуть, що сьогодні ми живемо на планеті, що належить нашим правнукам: адже наслідки того, як ми зараз ставимося до природи, будуть відчутні у далекому майбутньому. і виправити навіть одну серйозну помилку, якщо вона буде зроблена, часто неможливо.а те, що багато помилок людством уже скоєно, сьогодні зрозуміло якщо не всім, то багатьом мешканцям землі.жива природа - тварини, люди, мікроорганізми, рослини. вони живляться, ростуть, потомство (розмножуються) і вмирають.навколишнє середовище, довкілля - , в якому живе людина, рослина або тварина. нежива природа - це повітря, вода, гори, земля, сонце, зірки, місяць. до неживої природи відносять предмети, виготовлені людиною.природа - усе, що оточує людину і є об'єктом людської діяльності й пізнання.чи відомі вам приклади ставлення людей до природи? у чому вони полягають? де ви їх бачили? історик лев гумільов зауважував, що збіднення, руйнування природи внаслідок діяльності людини слід розглядати як «злочин щодо нащадків, яким доведеться перебувати на збіднілій планеті».найсумнішим висновком, нещодавно зробленим вченими, є те, що земля як планета, як довкілля не вічна. вона не встигає загоювати рани, завдані людською діяльністю, особливо внаслідок розвитку техніки і виробництва. отже, для того щоб земля не загинула, слід кардинально змінити ставлення людини до природи.

1. знайомство. (або сердитий василько.)

2.вигадка матері .

  а) "краще б вчився".

    б) кого ж з трьох?

    в) вибір зроблено.

3. василькіна прихильність.

4.збори.

5. страшна правда про одруження.

6. "нехай його й кат візьме! " (або   щасливий кінець) 

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.