Тема твору конвульсії й загибель «маленької людини» у мережах знеособлених, відчужених сил. »перетворення» я прочитала вперше до того, як ми почали вивчати творчість франса кафки. не приховуватиму , мене трохи вразив сюжет його добутку. щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки один раз, коли зштовхнулася із творчістю едгара по. і на мене зробило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поводження, що я змогла представити себе в ролі дивовижної комахи. жах, кошмар, у який перетворилася його колись тихе й спокійне життя, пройшли перед моїми очами, як кінострічка заворожливого фантастичного фільму. але є деталь, що мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. я не побачила самого головного — тієї «моралі», що намагався донести до читача письменник. але ж це те, із чим я й мої сучасники зіштовхуються щогодини, щохвилини. це трагедія «маленької людини». так, грегор замза був «маленькою людиною». і він жив своїм «маленьким щастям». у нього була сім’я. у нього була сестра, що він любив і цінував. у нього була, нарешті, ціль у житті — нагромадити грошей для того, щоб сестра надійшла в консерваторію. але скоїлося лихо. раптово, ранком звичайного дня, він усвідомив, що його, григора, уже немає. вірніше, що він уже не він… і зникає все: зникає любляча сім’я, робота, ціль життя — всі, для чого він жив, за що боровся. він став безпомічним. тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, огидно себе почуває. але не в цьому його трагедія. він залишився один, один у цілому світі, — от трагедія героя. у кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам необхідні і яким необхідні ми. у грегора замзи теж були такі люди, але з ним трапилося нещастя, і все відвернулися від нього, дуже важко почувати, що ти не такий, як всі, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпної життя близьких. але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту. от як франс кафка описує фізичні страждання свого героя; «…грегор — будь що буде — втиснувся у двері. одна сторона його тулуба піднялася, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…». автор дуже докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яке перетворився його син. і мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. я думаю, що не на двері утворилися ці «потворні плями», а в чистій душі грегора відкрилися невиліковні рани. і не тіло героя обливалося кров’ю, а душу, що почувала і в той же час відмовлялася зрозуміти поводження батька, сестри й матері. але от, нарешті, сім’я звільнилася від каменю, що обтяжував неї. грегор умер. чи було це ударом для близьких? чи важко було усвідомити смерть одного зі членів сім’ї? «ну от7 — сказав пан замза, — тепер ми можемо подякувати бога», — от реакція батька на повідомлення про смерті сина. чи нормально це? бездушно? жорстоко? франс кафка досяг своєї мети. кожний читач задумався над цими питаннями. і знайшов для себе єдино вірна відповідь. я теж знайшла його, от він: кожна людина повинен постаратися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе. і тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті «маленьких людей», сліз і трагедій самітності.
Спасибо
Популярные вопросы