Мої враження від новели кафки "перевтілення"

Тема твору конвульсії й загибель «маленької людини» у мережах знеособлених, відчужених сил.    »перетворення» я прочитала вперше до того, як ми почали вивчати творчість франса кафки. не приховуватиму  , мене трохи вразив сюжет його добутку. щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки один раз, коли зштовхнулася із творчістю едгара по. і на мене зробило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поводження, що я змогла представити себе в ролі дивовижної комахи. жах, кошмар, у який перетворилася його колись тихе й спокійне життя, пройшли перед моїми очами, як кінострічка заворожливого фантастичного фільму. але є деталь, що мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. я не побачила самого головного — тієї «моралі», що намагався донести до читача письменник. але ж це те, із чим я й мої сучасники зіштовхуються щогодини, щохвилини. це трагедія «маленької людини». так, грегор замза був «маленькою людиною».  і він жив своїм «маленьким щастям». у нього була сім’я. у нього була сестра, що він любив і цінував. у нього була, нарешті, ціль у житті — нагромадити грошей для того, щоб сестра надійшла в консерваторію. але скоїлося лихо. раптово, ранком звичайного дня, він усвідомив, що його, григора, уже немає. вірніше, що він уже не він… і зникає все: зникає любляча сім’я, робота, ціль життя — всі, для чого він жив, за що боровся. він став безпомічним. тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, огидно себе почуває. але не в цьому його трагедія. він залишився один, один у цілому світі, — от трагедія героя. у кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам необхідні і яким необхідні ми. у грегора замзи теж були такі люди, але з ним трапилося нещастя, і все відвернулися від нього, дуже важко почувати, що ти не такий, як всі, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпної життя близьких. але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту. от як франс кафка описує фізичні страждання свого героя; «…грегор — будь що буде — втиснувся у двері. одна сторона його тулуба піднялася, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…». автор дуже докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яке перетворився його син. і мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. я думаю, що не на двері утворилися ці «потворні плями», а в чистій душі грегора відкрилися невиліковні рани. і не тіло героя обливалося кров’ю, а душу, що почувала і  в той же  час  відмовлялася  зрозуміти  поводження  батька, сестри й матері. але от, нарешті, сім’я  звільнилася від каменю, що обтяжував неї. грегор умер.  чи було це ударом для близьких?   чи важко було усвідомити смерть одного зі членів сім’ї? «ну от7 — сказав пан замза, — тепер ми можемо подякувати бога», — от реакція батька на повідомлення про смерті сина.  чи нормально це? бездушно? жорстоко? франс кафка досяг своєї мети. кожний читач задумався над цими питаннями. і знайшов для себе єдино вірна відповідь. я теж знайшла його, от він: кожна людина повинен постаратися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе. і тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті «маленьких людей», сліз і трагедій самітності. 

краса зовнiшня i внутрiшня

  красота человека. в чем она? существует не оспоримая истина: «красота спасет мир». каждый понимает ее по-своему, и зависит это от того, в чем именно он видит силу красоты.  большое богатство - это душевная красота. а значит, что каким бы прекрасным внешне ни был человек, важнейшая в нем красота внутренняя, душевная щедрость, трудолюбие, любовь к своей земле ,  относиться с уважение к пожилым людям, сердечное желание другим.

    уместно вспомнить пословицу: "встречают по одежке, а  провожают по уму! ". так, наверное, устроена человеческая природа, что в первую очередь воспринимает внешность, которая часто бывает искусственной, украшенной. часто за внешней красотой скрывается пустота, и чтобы хоть как-то прикрыть ее, маскируются за ярким занавесом. но, так или иначе, фальшивое прикрытие спадает и наступает разочарование. не все то золото, что блестит. так однажды к нам пришел в класс "новенький". скажу откровенно - красотой он не блистал. вел себя по простому.  "я с такой внешностью так вызывающе себя не вела бы! " - думала тогда я. но впоследствии он покорил весь наш класс, ибо оказался откровенным и добрым парнем, который всегда придет на , даже тогда когда не ожидаешь. теперь мы с павлом лучшие друзья. и мне теперь стыдно за мои мысли по поводу павла. каждый раз когда я смотрю на него я думаю: какой же он гарний!   а вообще, настоящая красота раскрывается не сразу и не каждому, а тому, кто может ее увидеть, почувствовать и понять.

            красивым человеком можно назвать того человека, который не красиво одевается, а того  который красив своими поступками.того, который  не оскорбляет меньших  и  слабых. того, который всегда . того, которого можно назвать настоящим другом!

  у каждого свое понятие о красоте человека, а лично для меня человек должен  быть красив везде. 

( я написала так и получила 11 , у нас тоже такая тема была) если не подойдет извини! можешь повставлять своих героев. удачи.