Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. ох, ці пиріжки! вони такі смачнючі! ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько. мені приємно спостерігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності». усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками. я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. а ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: «от славний козачок! а ходи-но до свого війська! » — і саджає його в рядочок до інших на лист. коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. до того ж робить це великою гусячою пір'їною. для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.
Спасибо
Популярные вопросы