Відгук на картину місячна ніч на Дніпрі​

Полотно Архипа Куїнджі “Місячна ніч на Дніпрі”, за словами художника, є головним твором всієї його життя, саме до написання цього шедевра він ішов усе життя. На виставці, присвяченій тільки їй, яка проводилася в 1880 році, вона стала справжньою сенсацією.

Всі свої знання і талант Куїнджі зосередив для того, щоб передати ілюзорність місячного світла і знайти ідеальну композицію для передачі простору і настрою. Таким твором стало полотно “Місячна ніч на Дніпрі”. Ця картина настільки точно передає сяйво місячного світла і ефекти освітлення, що відвідувачі виставки були просто вражені майстерністю художника.

Картина наповнена гармонією і спокоєм; використовувані образи відрізняються дивовижною простотою. Погляд глядача на зображений пейзаж падає зверху. Художник використав цей прийом для того, щоб максимально повно зобразити нічне небо. Джерелом світла на картині є місяць. Її холодний світ підсвічує хмари і падає на трохи ті, хто хвилюється води Дніпра. Цього мізерного світу вистачає для того, щоб побачити плавне протягом великої річки, її береги.

Часто Архипа Куїнджі називали художником світла. Багато сил він витратив для того, щоб навчитися точної світлопередачі заходів, тіней, місячних відблисків.

Незважаючи на брак місячного світла, видно багато предмети. Біліють хати, видно темна листя дерев, зарості густої трави.

Використання живописцем особливого художнього прийому стало запорукою нескінченності і величності зображення темного нічного неба. Ця глибина досягається за рахунок протиставлення теплих червонуватих відтінків землі і холодних сріблястих води і неба. Ефект особливого, тремтячого світла досягнутий художником за рахунок використання в освітлених місцях темних мазків.

давня весна                                                                         леся українка

була весна весела, щедра, мила,

промінням грала, сипала квітки,

вона летіла хутко, мов стокрила,

за нею вслід співучії пташки!

все ожило, усе загомоніло –

зелений шум, веселая луна!

співало все, сміялось і бриніло,

а я лежала хвора й самотна.

я думала: «весна для всіх настала,

дарунки всім несе вона, ясна,

для мене тільки дару не ,

мене забула радісна весна».

ні, не забула! у вікно до мене

заглянули від яблуні гілки,

замиготіло листячко зелене,

посипались білесенькі квітки.

прилинув вітер, і в тісній хатині

він про весняну волю заспівав,

а з ним прилинули пісні пташині,

і любий гай свій відгук з ним прислав.

моя душа ніколи не забуде

того дарунку, що весна дала;

весни такої не було й не буде,

як та була, що за вікном цвіла.

а что здесь нужно решать если  ты сам