Напишіть есе на тему "Україна любить свою дівчину" ​

усю ніч ішов сніг.уранці, коли я вийшов з дому, зупинився мимоволі і оглянув двір.усі дерева були опушені снігом, і липи, тополі здавалися елементами фантастичного пейзажу.хтось давно посадив дві блакитні ялини - і вони виросли, їх ніхто не зрубав, якимось дивом вони уціліли.

знайомі алеї скверу, який веде до школи, засипав сніг, і вони були непролазні. але я наполегливо проклав шлях до школи сніговою цілиною. і раптом я зупинився. просто переді мною розгойдувався на гілці берізки поліетиленовий з-під води. в ньому було зроблено отвір, в який час від часу залітали синиці. на дні лежало насіння. мене здивувала годівниця. ще вчора її не було. годівниця була веселою. на одному з її боків було приклеєно саморобний малюнок з усміхненим обличчям. озирнувшись, я помітив таку саму годівницю і на горобині. її китиці, на яких лежав сніг, полум"яніли, а саму годівницю прикрашав малюнок: кумедна усміхнена мармиза. вітер розгойдував годівниці, і намальовані обличчя то зникали, то раптово з"являлися перед моїми очима.

"хтось потурбувався про птахів і про настрій перехожих",-подумав я.

цього дня у школі мені щастило. може, це через веселі годівниці, а може, ні

з самого раннього дитинства і до глибокої старовини все життя людини тісно пов’язане з мовою. мова – це засіб спілкування людей один з одним. якщо людина цурається своєї мови,не любить її,  вона  не заслуговує на ім’я людини.   дитина ще не навчилася як слід говорити, а її  слух вже ловить гуркіт бабиних казок, материнської пісеньки. казки й пісеньки – це   теж  мова. усе, що люди роблять у світі здійснюється за мови.  без неї   не можна працювати. мова призначена для того, щоб служити спілкуванню людей. отож любіть і шануйте   рідну мову, вона   наш найдорожчий скарб.

вважаю, що професія займає друге місце по важливості в житті сучасної людини ( після родини). бо вона дає можливість не тільки заробляти на харчі, одяг та розваги, але й реалізувати себе, отримати повагу оточуючих. людина потребує знання, що вона необхідна іншим, важлива для світу і прийшла в нього недарма. все це може дати їй професія. а для того, щоб приходити з радістю на працю, потрібно, вибрати те місце, яке більш за все буде відповідати характеру і інтересам самої людини. мрійливій буде важко на бугалтерській роботі, бо там вона ніколи не зможе реалізувати свої мрії. тому, хто полюбляє точність та порядок, майже неможливо стати дизайнером чи письменником, бо там без польоту думки, без нестандартних рішень можна втратити не тільки повагу інших, але й сенс життя.

для того, щоб вибрати своє місце, треба розуміти себе, свої надії, мрії та можливості. інакше саме життя може стати нестерпним. 

її автор – невтомний шукач істини і правди микола пономаренко. він вважає, що щастя – це найважливіше для кожної людини, немає нічого більш бажаного в житті людини, ніж щастя.  «ради персонального щастя робиться все на світі»,  – пише автор. він вважає, що щастя найбільш можливе в етнічному середовищі. хто, як не він, має право це стверджувати – адже 33 роки він живе в сша, країні, в якій «плавляться» національності та їхні культури.  «сша – це країна з ідеологією «перемішування» рас і народів аж до їх повної асиміляції»,  – пише микола пономаренко. і живучи в цій країні, він побачив не тільки важливість протилежного шляху – збереження роду, але і реальність природних процесів, які противляться такій ідеології. його діти і онуки асимілювалися в американському середовищі, він залишився єдиним повнокровним українцем в родині – «останнім із могікан».  окрім щастя, окремі глави в книжці присвячені питанню творчості та творчого класу. автор виклав погляди на щастя таких видатних філософів, як епікур, аристотель, гегель, ніцше, сковорода. йдеться й про батьків американської цивілізації – за останні два століття не було більш успішного зусилля в соціальній сфері розвитку людства, ніж створення сша, вважає микола пономаренко.  «америка була створена розумовим пошуком і впровадженням глибоких філософських знань в життя», – пише він.  кожний розділ книжки автор називає борозною – бо ж його гасло звучить так:   «будем орати ниву буття, назва якій – життя! »  отже на борозні «що таке нація» можемо прочитати про ізацію етнічних формувань і про українські етномережі – вкрай важливі на сьогодні питання. до речі, микола пономаренко придумав й сам термін «етномережа» 6 років тому. на борозні «держава великої орії» читаємо про те, як світ стає єдиним економічно і розділеним національно, про національні держави у світі, про карту поляка і подвійне громадянство, а також про ість держави великого орія.  на борозні «розум і свідомість. духовність і віра» автор, зокрема, зупиняється на духовній історії україни. розуміючи, що нашому народу потрібна духовна єдність, він шукає відповіді на питання: якими були наші пращури, що вони робили, як себе поводили.  «україна є однією з небагатьох країн світу, які можуть відправлятися в прадавнє аж до самих витоків існування людства»  – пише микола пономаренко. він пише про розум і свідомість, про духовність і віру. він пише про своє розуміння того, чому навчав христос:   «вчення христа було про те, як досягти вищого розумового рівня і що для цього потрібно робити. якби це вчення було зрозумілим церковникам, то ми мали б зовсім іншу церкву»,  – пише микола пономаренко. автор вважає, що реформа церкви – абсолютна необхідність! він критикує рідновірів, пише про ідоловірство і пояснює, як досягти духовної єдності.  книжка називається «оріянство». що таке оріянство читаємо у заключній восьмій борозні. в ній автор пропонує придуманий ним символ оріянства, який ми бачимо на обкладинці книжки.  отже прочитайте книжку миколи пономаренка «оріянство. українська духовна мудрість, або роздуми про щастя» і будьте щасливі! адже досягнення щастя – це моральна ціль життя людини, стверджує автор.