Твір у публіцистичному стилі на тему "людина- це не титул, а обов'зок"

людина часто судять за зовнішнім виглядом, навіть не переконавшись, яка вона. наш внутрішній світ може відрізнятися від нашої зовнішності. всередині людина може бути дуже гарною, мати бурхливу фантазію, а на вигляд - страшненька і скромна.

це типова проблема людства, сприймати все на вигляд. я можу за прикрад цукерку із начинкою. по вигляду вона може бути якогось синього чи сірого кольору, але коли ми спробуємо її на смак, то відчуємо її справжню. так і людина, вона не хоче "спробувати" ближнього свого, тим відштовхуючи його.

різні пори року несуть різний настрій. хтось захоплюється білим снігом, хтось мріє про квітучі дерева навесні, хтось бажає дочекатися жаркого літа з купанням в річці. а я люблю осінь. це така красива пора року. клени одягнулися в рум'янець. вони коштують, замислившись, на лужку, немов сумують про те, що прийшов жовтень. іноді тихенько знімають своє різьблене листя. раптовий порив вітру безжально зриває осінню красу з сумних кленів. як ніжно золоті берізки серед зелених сосен. спустіли гілки і засмучуються, що скоро прийдуть холоди. схожі на величезних велетнів, розкинувши гілки, коштують жовто-зелені дуби. високо в небі дзвінко курликають журавлі. вони збираються в зграї і летять на південь. десь високо вгорі перекликаються дикі гуси. у рідних краях дуже холодно, і вони вимушені летіти туди, де тепло. тільки горобці літають навкруги і дзвінко цвірінькають, оскільки ним нікуди поспішати. а я гуляю і думаю - яка гармонія фарб і звуків!