Твір на тему: "хто співає, той журбу проганяє? "

скільки існує народна творчість, стільки існує пісня. вона скрізь: в журбі і в радості,   на весіллі і на похованні.

у журбі люди співали завжди. мати- над колискою дитини, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахіття. кріпаки співали, виливаючи весь біль та ненависть до панів. дівчата та парубки - від розчарування та самотності.

коли не можливо сказати, залишається тільки співати. з піснею горе стає хоч трохи, але легшим, в очах розвиднюється. вона ніби заколисує журбу. бо розумієш, що ти не один. автор пісні пережив таке, що і ти.

важко було б пережити самотність і печаль без пісні.

стою із небесами сам на сам - один, без

сам не свій - дуже схвильований

з іншого тіста - не схожий на когось

перед самим носом - коли хтось уже був близький до мети

з іншої опери - не має відношення до теми

по самі вуха - багато (наприклад, роботи)

усім серцем - відверто, щиро

з усієї сили - сильно

у кімнатах моєї бабусі віри на стінах рушники.а ось цьому рушникові дуже багато років .його ткала ще бабусина мати,коли бабуся йшла заміж.колись в україні не було такої дівчини ,щоб не вміла   ткати чи вишивати .вишиває вона й співає .через те й узори на рушниках чи сорочках   співаючі: чорні кольори -сумної ведуть,а червоні -веселої.