Переказ "острів що пливе у вічність"()

Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. будучи найбільшим і наймальовничішим на дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «мек­ку» туризму. кожен, хто подорожує дніпром-славутою, кон­че ступає на цю предковічну землю. і взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендар­ну хортицю. хортиця — кровна братаниця дніпра. скільки несе свої води дніпро-славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна. острів — справжнє буйство ландшафту. утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів. хортиця — свідок подій сивої давнини. на крутих берегах острова зупинялися вої київських князів олега, ігоря, свя­тослава, володимира. пізніше тут таборилася запорозька січ, майоріли козацькі корогви. під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові. до наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «найстійкіша» — чорна скеля. навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. за пере­казом, саме на чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь святослав. на чорному бескиді в’юниться зміїна печера, що являє со­бою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до од­ного метра. переказують, що тут запорозькі козаки ховали вій­ськову казну. довкруж хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. одна зі скель називається запорозька миска. це справ­ді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. з покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак. неподалік від острова, на околиці села верхня хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. розпові, що під ду­бом стояв зі своїм військом богдан хмельницький, коли 1648 року йшов на жовті води. нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.

багато хто любить літо, дехто весну ,осінь. це зрозуміло. навесні все прикодиється, щодня стає дедалі тепліше.

розбруньковуються дерева, з'являються перші квіти. влітку добре відпочивати, купатися, загорати, їздити на море або у село, бути ближче до природи. мало хто любить зиму. я люблю, за її красу. так чудово бродити засніженим парком або піти до лісу на лижах! багато свят припало саме на зимові канікули. а новий рік! хіба є такі, хто не любить це свято? у кожній оселі стоїть прикрашена ялинка, і люди роблять одне одному подарунки. я дуже люблю зиму!

 

Вставай страна огромнаявставай на смертний бійз фашистською силою темною,з прокляттям ордою.ця пісня була написана 22 червня 1941 - у перший день війни.  пісня кликала всіх, в кому є мужність, піднятися для відсічі гітлерівським арміям, для відсічі німецької фашизму.  вчорашні мисливці ставали снайперами, трактористи і шофери танкістами і льотчиками, а лікарі польовими хірургами.у селі агарін московської області жив до війни мій прадід буравльов єгор леонтійович.  з цього села він пішов воювати на фронт у 1941 простим рядовим солдатом, залишивши будинку п'ятьох дітей і дружину.  він пройшов всю війну, брав участь у боях під курською дугою.  під час війни він був контужений в голову, лежав у госпіталі і частково втратив слух.  після госпіталю він знову пішов воювати на фронт.  за роки війни він був нагороджений орденами і медалями: «за перемогу над німеччиною», «за доблесть і відвагу» та інші.  прадід єгор повернувся після війни додому, у рідне село, а його рідний брат іван леонтійович повернувся тільки через два роки після війни, так як був у німецькому полоні.  вони обидва пройшли всю війну і померли вже від старості в мирний час.  а скільки солдатів не повернулося додому до своїх сімей?   і не було у всій країні жодної родини, ні одного будинку, якого б не торкнулася війна, звідки б не пішли чи де б не працювали для фронту.брат моєї бабусі, сергій єгорович, під час війни був зовсім хлопчиськом, йому було 12 років.  він закінчив 4 класи, а вчитися далі не було можливості, тому що він був найстаршим з дітей і потрібно було годувати сім'ю, і матері.  він рив окопи разом з такими ж хлопцями, орав на биках землю, заготовлював дрова на зиму.війна торкнулася всіх наших людей від малого до великого.  бійці наші йшли воювати не для того, щоб видобувати чужі землі і не завойовувати колонії.вони воювали, щоб очистити від ворога свою землю, щоб врятувати честь і незалежність своєї вітчизни.