мова – це не тільки засіб порозуміння між людьми. у мові нація загодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
ова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Спасибо
Ответ дал: Гость
бо той, хто багато говорить, не вміє слухати. а значить, й не може підтримувати дійсно розмову, яка принесе користь хоч кому-небудь. він ніби розмовляє сам з собою. а яким чином можна отримати інформацію, постійно розмовляючи? а про що може говорити така людина іншим, що вона знає, крім свого внутрішнього світу, який звужується кожного дня. це монолог, який нікому не цікавий.
Ответ дал: Гость
мело, крутило по землі, що було сили. свіча горіла на столі, свіча горіла. немов безжурний рій комах, так сніг лапатий летів знадвору попід дах, просився в хату. завія креслила на склі круги та стріли. свіча горіла на столі, свіча горіла. наверх у зблисках вогняних злітали тіні. сплетіння рук, сплетіння ніг, шляхів сплетіння. додолу впали — чути тріск — два черевички. слізьми на сукню капав віск — плакала свічка. і все губилося в імлі холодній, білій. свіча горіла на столі, свіча горіла. війнуло з покутя — й вогонь, здійнявши крила, жар від розпечених долонь живив щосили. хурделі люті були й злі, яке їм діло, що десь на нашому столі свіча горіла.
Популярные вопросы