11. Ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків (двох чотиривіршів та двох тривіршів) a) верлібр в) гімн б) сонет г) ода 11. Ліричний вірш , який складається з чотирнадцяти рядків ( двох чотиривіршів та двох тривіршів ) a ) верлібр в ) гімн б ) сонет г ) ода

Відповідь:

11. Ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків (двох чотиривіршів та двох тривіршів)

Пояснення:

Дмитро Павличко

ЛЬВІВСЬКІ СОНЕТИ

Не бійсь нічого, доки я з тобою,

Іди і правду людям говори!

Не жди ніколи слушної пори —

Твоя мовчанка може стать ганьбою!

Усе, що я тобі даю, бери

І певен будь — твій дух не вб'ють злобою,

Мене ніхто не пом'янув клятьбою,

Хоч я водила в тюрми й на костри.

Лиш забували боягузи кволі,

Що в сто раз гірший від вогню мій гнів,

Що мій проклін — страшніший від неволі.

Я — мати всіх, що згибли за свободу,

Я маю тисячі живих синів,

Я єсть Любов до рідного народу.

орієнтовний план1. засновники міста. 

2. його функції.

3. адміністративна структура.

4. господарчий устрій.

5. історична роль міста.

6. пам'ятки культури та архітектури.7. сучасний вигляд міста.

«тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. героїв цієї повісті івана та марічку називають українськими ромео та джульєттою. розповівши трагічну історію кохання гуцулів, м. коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.  любов івана та марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що життя палійчуків і гутенюків. дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. між ними повна гармонія, взаєморозуміння. обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: іван грав на флоярі, а марічка обзивалася до нього своїми співаночками. сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.  але доля склалася по-іншому. іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула марічка. ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. все, що робив іван після смерті марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. але ж усі ці спроби були марними. нове життя не приносило ні радості, ні щастя. царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. бо дружина палатна не була марічкою! а саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. і неправда, що івана зжив зі світу юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. а якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. ось так я розумію трагедію гуцульських ромео та джульетти.  звичайно, література і життя — це не одне й те ж. життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. але, перечитуючи повість м. коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки марічки:   ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину,  а я тебе і сім раз на годину.  люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою м. коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — івана та марічку.