Драматичним називається твір , який

Драма (від гр. дія)   — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. генетично драма пов'язана із народними обрядовими дійствами. у давній греції — батьківщині драми — обряди на честь богів, покровителів землеробства, іноді перетворювалися на культову драму. в vii–vi століттях до нашої ери поширюється культ діоніса, що й мав вирішальне значення у виникненні драматичного мистецтва. діонісові були присвячені урочисті відправи («діонісії»), під час яких люди танцювали, співали про страждання діоніса та його перемогу, одягали шкури цапів та маски. на честь діоніса виконувалися дифірамби — гімни, що складалися з партій хору й декламації заспівувача (корифея), — та сороміцькі пісні. за свідченням арістотеля, трагедія й комедія виникли спершу з імпровізації.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

человек не сможет выжить без природы.

он дышит воздухом,ест еду которую дала нам та самая природа.

мы видим как летают и поют птицы,  резвятся животные