Про яку подию згадав Лось намагаючись выбратися з полонки

Згадав лось про дружбу з мисливцями. Він боровся що було сил, намагаючись вискочити з води

Объяснение:

як не розминутися з майбутнім? безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. куди спрямувати свої здібності? який фах опановувати? ці питання важливі для кожного з нас. та на моє. глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для україни, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. до цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим. чому? та тому, що тоді не буде питання, їхати до києва чи дніпропетровська, чи якогось міста в україні. за деяких обставин, особливо коли підростаюче й молоде покоління докладе зусиль для суспільного добра, ми будемо запитувати себе, де нам краще підвищити свій рівень — у парижі чи лондоні, у будапешті чи вашингтоні. ми не можемо ідеалізувати майбутнє, бо ще французький філософ xix ст. п. буаст сказав: «майбутнє — це канва, по якій уява вишиває відповідно до своєї примхи, але малюнок його ніколи не буває вірним». та це не значить, що про нього взагалі не треба думати, ясна річ, що малюнок може не співпадати, але основні контури будуть промальовані чітко.

однозначним є те, що україна є не просто частиною європи, а інтегрованою її частиною. не забуваймо також про те, що геопо-літично україна поєднує схід і захід, перебуваючи в центрі європи. хоча, безперечно, у суспільстві доводиться долати залишки посткомуністичних догматів, і це відбувається в дуже непростий спосіб. на жаль, мушу констатувати, що носії російської мови (підкреслюю — не етнічні росіяни, які живуть в україні, а саме носії, скоріше великодержавницької ідеології, а не російської мови) не тільки чинять спротив європейській інтеграції україни, але й створюють нові партії, за гроші залучаючи туди молодих політиків, яких потім будуть навчати, як відстоювати грошові інтереси, а не інтереси україни.

  а мову будуть використовувати як такий собі — відволікаючий момент, так само, як вони використовують час від часу і проблему чорноморського флоту. російські політологи дали цьому визначення: «отвлєкалкі».

кожен народ має свою історію, яку намагається зберегти неко-ректованою, аби потім не повторювати колишніх помилок. у японців є, наприклад, такі мудрі висловлювання: «озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє», «шануватимеш минуле — знатимеш майбутнє», — вони свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. і україна в цьому сенсі не є винятком. нарешті, слід з великою повагою й увагою ставитися до тих національних меншин, що живуть на території україни, адже вона для них стала батьківщиною, — про це ні на мить не слід забувати.

тож щоб не розминутися з майбутнім, треба добре знати минуле й чітко уявляти собі майбутнє. а для цього має бути воля народу, бажання кращого життя і відданість своїй землі.

юрій яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. у своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «життя є молодість, труд і любов. дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «байгород». яновського, як і хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов. провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. у центрі уваги яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. у новелах роману «вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. і одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. отже, особливості романтичного стилю роману «вершники» визначає саме емоційний фактор. з першої новели «подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. у романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардіє передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. і от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. один за одним гинуть брати: андрій, оверко, панас — гинуть переможені своїми ж братами. братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «я (романтика)» м. хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була! у запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів половців — денікінця андрія, петлюрівця оверка, махновця непереможеним залишається тільки більшовик іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. принципи класової боротьби стають вищими за почуття родини,, роду: « рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар герт. вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («чубенко — командир полку»). усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. як і хвильовий, яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. і через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. адже розпад одного роду половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.