Художні образи в поезіях Ігоря калинця

тося була спокійна, допитлива і розумна дівчинка, вона завжди ходила "по п"ятам" юрка, їй , коли він розповідав історії, які вигадував на ходу, вона милосердна, тому що хотіла сім"ї дикої качки.

  ось нарешті настало літо. саме тоді хочеться покупатися в морі, щось на пі так було з однією дівчинкою мариною. одного спекотного дня, коли безжаліснопекло сонце дівчинка прогулювалась берегом моря і збирала різні красиві камінці і ракушки. але як не втриматися від того, щоб намалювати якийсь малюнок. і дівчинка присівши, почала возити пальчиком по піску та намалювала мене,хлопчика-фігурку. намалювавши його марина радісно побіжала додому, бо вже почало сутеніти. наступного дня дівчинці закортіло знову пійти до моря, подивитися як там я. як вона здивувалася, коли побачила, що я зник й до самой води виднілися якісь маленькі сліди мізерної фігурки. тоді вночі, коли я ще був намальований на березі, меністало дуже нудно і я захотів подивитися що там робиться насправді на світі. тут мене   почали омивати теплі хвилі, що від цього тепла я враз відчув як я оживаю і встаю на ноги. я підвівся і захотів вже рушити, як велика хвиля накинулася на мене і потягла мене у море. коли вона мене затягувала я встигнув вхопитися за якусь ракушку, але хвиля була сильнішою і продовжувала затягувати мене і ракушку за яку я тримався. і тут я потрапиши вже у море, відчув як я тону. але ракушка стала мені в пригоді. я умостився у її дно і чекав, що буде далі. а мене все уносило далі і далі я знав, що врятуюсь тільки тоді, коли якась людина повторить мої обраси на малюнку і тоді я зможу пересилитися в інше тіло. одного дня коли я все плив, настала велика буря. я зрозумів, що зараз мене накроє хвилею та затопить мене. але тут, немов би зрозумівши моє попередження одна дівчинка на ім*я ганнуся, їхавши додому зі школи, повторила мої обриси, намалювавши мене на вікні трамваю. і тоді я квапливо пересилився на той малюнок, залишивши ту страшну бурю тільки у своїх спогадах, як старшну пригоди. тут же я познайомився зі 

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

щоб юрба стала народом - треба діяти завзято , гуртом , один одному .