Сотник Андрій Недоля сказав, що коли Павлусь вийде зі своєї пригоди цілим, то буде з нього

леся українка написала чудовий вірш "хвиля". провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. приводом до написання цього твору стала поїздка до євпаторії, де леся українка перебувала на лікуванні. вірш належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної. ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. на мою думку, головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить - щось відходить, і гармонія. леся українка використовує такі художні засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде). я вважаю, що головну думку поезії відтворено в останній строфі:

чи полине

межи сестри, межи милі,

вільні хвилі,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потім зрине

і гучна,

і бучна,

переможно валом сплесне

і воскресне?

у творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія лесі українки пронизана вірою і сподіваннями. вірш написаний хореем. твір справив на мене досить глибоке враження, так як пейзажна тематика для мене є досить близькою. до цієй теми автор звертається у творах "спогад із євпаторії", "тиша морська". у зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах пушкіна "до моря", жуковського "море".

скорей положительный чем отрицательный.

якби я була депутатом то я б встановила в україні справедливісьть! як позбирала сміття,заборонила їсти чіпси і сухарики.та сробила вищі заклади у нашому місті.це наприклад: вуз для менеджерів,вуз для поварів та багато іншого.я б зробила все найкраще для нашої краї

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.