В анонімній “Історії русів” зображено постаті А Я. Мудрого, Володимира Великого
Б. Б. Хмельницького. І. Мазепи
В І. Сірка, С. Наливайка
Г І. Брюховецького, Я. Cомка
​

в наших лісах та містах ще багато птахів, але деяких видів ми вже ніколи не побачимо.ці маленькі створіння кожного ранку підіймають нас своїм співом та щебетанням.

але вони корисні не лише тим, що приносять нам радість. птахи винищують комах-шкідників рослин. якщо б їх не було, то навряд чи люди змогли б щось зібрати на полях та городах. птахи комахам опилювати квіти, ними харчуються хижі тварини, без яких наше життя також було б неможливим.

птахи, як і усе живе на землі, потрібні для продовження самого життя на нашій планеті. ми повинні їх врятувати від знищення.

в чому щастя людини?

з давних давен філософи різних країн намагаються дати відповідь на питання, що таке щастя. щастя це абстрактне поняття, його не можливо виміряти або зважити. у кожної людини є своє розуміння, що таке «щастя», і залежить воно від соціально-економічних умов, стану здоров’я, країни проживання, тощо. деякі люди вважають, що щастя   це стан вдоволення людини умовами свого буття та реалізацією свого людського призначення. для інших щастя - це удача, або випадкове одержання різних благ. деякі люди вважають, що міцне здоров’я, яким вони наділені від природи - це їх щастя. отримати те, чого так довго хотів - це теж щастя.   досягти мети, мати дружну сім’ю, мати достойну професію - це теж щастя.

кожна людина самостійно творить своє щастя.      

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

тільки заграло барвами літечко, як юркові знову довелося повернутися до села. здається, він сповна осмислив своє байдуже та пихате ставлення як до природи, так і до людей. щоб випривитися в очах інших дітлахів, батьків, а головне у власних, він старанно виховував у собі почуття любові, злагоди, милосердя. хлопцю це добре вдавалося. товариші пробачили його, вони і не знали яким веселим та люб*язним може бути юрко.