Друзі Фрідриха Шиллера?​

є два види краси : зовнішня й внутрішня. перша тимчасова, а друга - з роками лише стає сильнішою та примітнішою. це краса людського серця. це милість, прощення вірність та справедливість. ті якості, без яких наш світ не мав би жодного шансу на спасіння. коли дитина ніжно обіймає стареньку мати, коли слабкий стає на захист ще слабкішого, коли силою любові звільняються від тягаря смертельної хвороби, коли діти йдуть на смерть заради батькі не можливо назвати всі сторони краси людської душі! вона багатогранна. вона приносить радість, заспокоєння чи підіймає на подвиг заради незнайомої людини.

велич людської душі в тихих щоденних проявах любові до дітей чи батьків, у славетних вчинках, які пам"ятають віками. вчить свою душу шляхетності, і тоді світ стане кращим!  

справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. ця людина вміє творити. не важливо, що. але те, що вона робить, завжди естетично виразне. вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.не знаю навіть, чому, але у цієї людини повинна бути приваблива зовнішність. бо гіpко, на мій погляд, людина буває ідеальна всередині, а потворна – ззовні. її зовнішність повинна вабити, притягати, а не відштовхувати.часто ми говоримо: «ти справжній друг», «ти справжній герой». а чи задумувалися над тим, яка це людина – справжня і як нею стати? для мене це людина з великої букви, яка робить користь і собі, і ближнім. вона повинна творити добро. і не тільки в умовах лихоліття. хіба мало випробувань випадає у повсякденному житті? щоб бути справжньою людиною, потрібно, перш за все, бути людяним. мабуть, кожен із нас бачив, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи іншу беззахисну тваринку? та чи кожен може зупинити його? справжня людина стає до боротьби за чуже щастя, адже ще платон стверджував: здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе: .справжня людина завжди виручить і . чи то старій бабусі принесе хліба, чи малому сусіду з ім завданням. головне – .справжня людина цінує життя. вона живе одним днем. але за свій день встигає корисно попрацювати.зараз, так вважаю, дуже важко стати справжньою людиною. бо таких залишилося не багато. зокрема це ті, що відчули на собі горе, страждання. тож к сучасному житті нам, молоді, немає з кого брати приклад. бо здобуваючи щось, ми йдемо «по головах» інших людей. заради грошей і статку, через ревнощі, заздрість, ми вбиваємо, нищимо, крадемо.візьмімо й такий приклад. хворих у світі багато. а чому наше медичне обслуговування таке дороге? чому лікарі говорять: «немає грошей – ідіть додому, за «так» нічого не зробимо».невже їм не хочеться , врятувати? а головне – чи можна таких людей назвати справжніми?   бути людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. але ще більшої поваги заслуговує така людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.

це чудовий твір в якому розповідається про випадок з життя митька в його селищі(все шо знаю)

повість відрізняється від оповідання перш за все тим, що вона більш-менш послідовно витримана в рамках певного літературного стилю. у повісті, як правило, дійсність відображається не безпосередньо, а постає перед нами у світлі авторської інтерпретації, забарвлена певним художнім осмисленням.

по́вість  — епічний прозовий   твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом,  а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом  та оповіданням.

оповіда́ння  — невеликий прозовий  твір, сюжет  якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.