Анотація до твору русалонька із 7в

людина яка вірить в бога-залишається завжди людиною.коли ти маєш якісь проблеми ти звертаєшся і до бога і він тобі є.як туга на серці ти біжиш то рідних,близьких бо вилити весь бруд що накопичився в тебе на душі.чесна людина завжди цінилася во всі віки і во всі століття.ніколи не роби щось за віддачу бо віддачі ніколи не получиш.роби все від щирого серця тоді ти будеш нагородження людьми і богом .роби добро не чекаючи віддачі

1.тяжке дитинство.

2.праця на   полі.

3.його помста.

4.сміливий і рішучий чіпка.

5.чіпка захисник народних інтересів. 

осіннього   ранку   ліс   зачаровував   своєю   незвичайною   тишею   та   чистим   повітрям,   яке   наповнює   магічною   силою.стежки   переплітались,   мов   лабіринт,   поки   не   занесли   мене   до   самотнього   дерева,   що   височіло   та   потягувало   свої   могутні   гілки   до   самого   неба.   придивившись,   я   побачила   дятла.   він   шалено   вистукував,   немов   би   хотів   зробити   дупло   за   хвилину.   я   тишком   пішла,   бо   не   хотіла   налякати   чимось   стурбованого,   на   мій   погляд,   птаха.   раптом   я   наштовхнулася   на   маленький   та   колючий   клубочок.   то   був   їжачок,   він   насторожився,   буцімто   я   хотіла   його   потривожити.   (це   миле   створіннячко   збирало   гриби).   якась   несамовита   іскорка   радості   спалахнула   в   душі,   я   продовжила   свій   шлях.   ідучи   я   помітила,   що   дівчинонька   осінь   не   забула   про   цей   ліс,   своїм   чарівним   пензликом   фарбувала   всі   листочки   у   різнокольорові   барви.   здавалося,   наче   самі   дерева   відчували   цей   незабутній   настрій.   навіть   небо   не   було   таким   похмурим,   як   усі   минулі   дні.   хмаринки   з   легкістю   кружляли   у   небі,   а   саме   небо   посміхалося   і   бажало   усього   приємного.   сонце   обіймало   своїми   промінцями   землю,   але   не   гріло.під   кожним   деревцем   ховалися   гриби.   «не   бійтеся   малі,   я   не   буду   виривати   вас   з   коренем! »   мабуть   гриби   почули   мої   думки   -   я   швидко   почала   знаходити   їх.   але   потім   вони   почали   гратися   в   хованки,   а   я   їх   шукала.швидко   промайнув   час   і   я   повинна   була   повертатися.   я   палала   бажанням   відвідати   цей   ліс   знову   і   знову.

кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.

великий український поет василь симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. у творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. і, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. у той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. у неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. те ж саме можна сказати і про рідну країну. батьківщину не можна вибирати. багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. у житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.

говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав василь симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.