Чому Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного
царства»? Відповідь обґрунтуйте.
4-5 предложений

  одного разу коли я гуляла у садку я побачила ластiвку, яка заплуталась у виноградi.

  я позвала бадька, вiн почав розплутувати пташку.вона так сильно рвалася з винограду що бадьку було складно розплутати пташку.але вiн всеш таки розплутав йiйi.

на другий день ластiвка прилетiла не мов подякувати за йiйi порятунок.

пісні здавнини,передавались з покоління,в покоління.з першого погляду це всього лиш пісня,але який велий вміст є вній! скільки там історії.і скільки вони живуть,таке враження що вони безсмерті,вічно існують.іменно піснями люди передавали нащадкам свої почуття,своє життя,їхні закони.є багато надзвичайно хороших пісень,в яких є автори,є звичайні складені народом.звичайно українська пісня є дуже важлива для нас,навіть завдяки пісням ми можемо дізнатись які в ниших нащадків були,обряди,традиції,закони,і яке загалом життя.з піснею і робота швидше йде,і веселіше,і приємніше працювати.на світі мабуть і немає людини якаб нелюбила пісню.

    на малюнку зображена молода селянка жниця. вона стоїть у полі і тримає у руках серп та сноп. на ній одягнена біла сорочка, червоне намисто, на голові червона хустинка. так, на збирання врожаю в україні виходили, як на свято.

    художник створив поетичний образ землі - годувальниці й прекрасної людини, яка живе на цій землі.

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.