Що почув Олесь притулившись до сосни

у мене є подруга, я її дуже люблю і все мені в ній подобається.хочу і вам розповісти, яка чудова у мене подруга.у неї довге густе хвилясте каштанове волосся, високий розумний лоб і кирпатий догори завзятий носик.на щоках завжди грає здоровий рум'янець, а коли вона соромиться, то щоки стають яскраво-червоними.більш всього всім подобаються її губи-вони ледве припухлі і такі,будто вона тільки що вишні їла. подруга займається спортом, тому у неї струнка, фігурка.одягається модно, але не зухвало.

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

дружба - це велика цінність                    виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.          цицерон                    однією з основних духовних потреб людини є спілкування. спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. у великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.          хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.                    хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (колумбійське прислів'я)                    у дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.                    ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (жан де лабрюйер)                    не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. у приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.                    не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (ф. де ларошфуко)                  для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. у літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. наприклад, граф монте-крісто з одноіменного роману о. дюма або робінзон крузо д. дефо. обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата фаріа та п'ятницю.          але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.                    не так тії вороги,          як добрії люди          — і обкрадуть жалкуючи,          плачучи           і на тім світі, добряги,          тебе не забудуть.          (т. шевченко)                    отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. і для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом. 

коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег манич. папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. у воді плавали мальки, які дуже моєму оку.я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. я не вміла плавати! захлинаючись, я кричала татові: "папа! папа! ! ". папа, почувши мій крик, пірнув за мною. мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.

род измени на свой.