Як пов`язані між собою Заповіт і Чернеча гора в Каневі з життям Шевченка?​

рассказ е. носова "белый гусь" мне понравился, хотя о таких произведениях нельзя говорить однозначно, ведь они не просто нравятся, а волнуют и трогают душу. главный герой рассказа — белый гусь. он был красивый: "тугие перья одно к другому так ладно пригнаны, что казалось, будто гусь высечен из глыбы рафинада". ходил гусь всегда важно и степенно и считал себя самым главным в деревне. его называли адмиралом: "все у него было адмиральское: и выправка, и тон, каким он разговаривал с прочими деревенскими гусями". белому гусю самому пришлось воспитывать гусят, потому что их мать погибла под колесами автомобиля. более внимательного и заботливого отца сложно представить. он никого не подпускал близко к своим гусятам. оберегая своих детей, белый гусь прогонял других птиц, шипел на людей, погнался даже за бычком и выгнал его с луга. однажды, когда гуси были на лугу, неожиданно полил холодный ливень. все гуси легли на траву, а под ними спрятались маленькие гусята. косой холодный ливень перешел в град, и гуси не выдержали и побежали прятаться в кусты лозняка. оставленные взъерошенные гусята жалобно кричали вслед своим родителям и падали в траву под ударами града. один белый гусь сидел не шелохнувшись, иногда вздрагивая от безжалостных ледяных ударов. дождь закончился, но на середине луга неподвижно лежала белая птица, по ее клюву текла струйка крови, а из-под сильных крыльев выбирались дети. белый гусь погиб, но спас своих гусят, оставшись до конца храбрым и стойким. мне жаль, что белый гусь погиб. я восхищаюсь его самоотверженным подвигом. 

и. а. крылов! вот кто написал басню!

  вираз склалося на основі назви байки «лебідь, щука і рак» (1816) і. л. крилова (1769-1844): коли в товаришах згоди немає,на лад їх справа не піде,і вийде з нього не справа, тільки мука.одного разу лебідь, рак і щукавезти з поклажею віз узялися,і разом троє всі в нього впряглися; з шкіри лізуть геть, а воза все немає ходу! поклажа б для них здавалася і легка: та лебідь рветься в хмари,рак задкує назад, а щука тягне в воду

. я вважаю, що релігія дуже є по-справжньому праведним людям зберегтися в нашім суспільстві, подібно діамантам, які сіяють у купі каменів, ще не покрившись пилом і брудом.

саме такі люди вірять у духовне відродження суспільства й саме завдяки їм нас ще можна врятувати від моральної деградації.  коли пишеш про любов і милосердя, мимоволі згадуєш поїздку в міському транспорті в годину пік. це видовище жахає. юрба народу з перекрученими злістю особами влітає у відкриті двері, давлячись і штовхаючись. ця картина прекрасно ілюструє «любов» друг до друга й безкорисливе «бажання ».  що ж отут говорити про безкорисливість? про нього не може бути й мовлення. допускаю, що люди можуть родичам і друзям, але я дуже рідко спостерігаю цю картину серед незнайомих один з одним людей. все це змусило задуматися мене над питанням: «чому? » щоб вилікувати від хвороби, треба знати її причину.

любов , чесність, милосердя - без цих чеснот померає людська душа.

не потрібно зраджувати своїм принцрпам, але при цьму не бути жорстоким і байдужим до людей, які потребують твоєї . 

повість ирій навчила мене тому , що людиною можна залишитися скрізь. якщо у тебе є душа , розум ,якщо ти живеш за законами моралі й добра , тоді не має значення , де  саме ти піднімеш голову до неба і будеш дивитися на зорі - в селі чи в місті.