7. Поясни, якого символічного значення набувають у баладі кольори.(Кольорові Миші)​

сніг

осика

калина

сироїжка

перець

казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. орієнтація на вимисел є однією з найважливіших жанрових ознак казки. сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. нерідко казка завершується традиційною формулою: «ось вам казка, а мені бубликів в’язка», «і стали вони жить-поживать, добра наживать» та ін. казкових персонажів прийнято поділяти на злотворців, добротворців та знедолених.

вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася вигадка, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на, життя окремої людини.

за змістом і художніми особливостями казки поділяються на кілька різновидів. це казки про тварин, чарівні та побутові казки.

звичайно, казка, як ми звикли, це щось фантастичне, але якщо розмірковувати, то можна віднести казку до реальності. адже ми живемо у казковій країні, де відбувається іноді дещо незвичне, фантастичне. якщо кожна людина згадає свої моменти у житті, які їх здивували, то люди замисляться: а чи правда казка-реальність? тобто все що відбувається з нами - це вже казка, у яку ми потрапили!

князь ігор — головний герой пам'ятки. він воїн, політичний діяч русі. здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «браття і дружино! лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з дону». раптовість нападу на ворога важила дуже багато. і в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. князь ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище».

  у цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». сотникова дочка орися – головна героїня однойменного оповідання. вона була напрочуд гарною: «повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. якось орися з дівчатами поїхала прати білизну до трубайла і саме там почула від старого козака гриви старовинну легенду про кохання. за тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». з того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. і сотник таволга, і старий грива, і орися та молодий вродливий козак, легендарна турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.

та все-таки в центрі оповідання  – внутрішній світ орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням у сиву давнину народного буття. дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. з дівочих мрій орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. із великою майстерністю описує куліш заручини своєї улюбленої героїні. «обняв козак орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».

автор підкреслює  душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. саме тому для пантелеймона куліша орися є втіленням ідеалу української дівчини.