Ознака, не притаманна класицизму, -
а) добірка тем виключно з античної або вітчизняної історії
б) показ особистості у рухах душі, думках, почуттях, прагненнях
в) чіткість, чесність, простота викладу
г) сувора пропорційність всіх частин твору

​

як не розминутися з майбутнім? безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. куди спрямувати свої здібності? який фах опановувати? ці питання важливі для кожного з нас. та на моє. глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для україни, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. до цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим. чому? та тому, що тоді не буде питання, їхати до києва чи дніпропетровська, чи якогось міста в україні. за деяких обставин, особливо коли підростаюче й молоде покоління докладе зусиль для суспільного добра, ми будемо запитувати себе, де нам краще підвищити свій рівень — у парижі чи лондоні, у будапешті чи вашингтоні. ми не можемо ідеалізувати майбутнє, бо ще французький філософ xix ст. п. буаст сказав: «майбутнє — це канва, по якій уява вишиває відповідно до своєї примхи, але малюнок його ніколи не буває вірним». та це не значить, що про нього взагалі не треба думати, ясна річ, що малюнок може не співпадати, але основні контури будуть промальовані чітко.

однозначним є те, що україна є не просто частиною європи, а інтегрованою її частиною. не забуваймо також про те, що геопо-літично україна поєднує схід і захід, перебуваючи в центрі європи. хоча, безперечно, у суспільстві доводиться долати залишки посткомуністичних догматів, і це відбувається в дуже непростий спосіб. на жаль, мушу констатувати, що носії російської мови (підкреслюю — не етнічні росіяни, які живуть в україні, а саме носії, скоріше великодержавницької ідеології, а не російської мови) не тільки чинять спротив європейській інтеграції україни, але й створюють нові партії, за гроші залучаючи туди молодих політиків, яких потім будуть навчати, як відстоювати грошові інтереси, а не інтереси україни.

  а мову будуть використовувати як такий собі — відволікаючий момент, так само, як вони використовують час від часу і проблему чорноморського флоту. російські політологи дали цьому визначення: «отвлєкалкі».

кожен народ має свою історію, яку намагається зберегти неко-ректованою, аби потім не повторювати колишніх помилок. у японців є, наприклад, такі мудрі висловлювання: «озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє», «шануватимеш минуле — знатимеш майбутнє», — вони свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. і україна в цьому сенсі не є винятком. нарешті, слід з великою повагою й увагою ставитися до тих національних меншин, що живуть на території україни, адже вона для них стала батьківщиною, — про це ні на мить не слід забувати.

тож щоб не розминутися з майбутнім, треба добре знати минуле й чітко уявляти собі майбутнє. а для цього має бути воля народу, бажання кращого життя і відданість своїй землі.

є два види краси : зовнішня й внутрішня. перша тимчасова, а друга - з роками лише стає сильнішою та примітнішою. це краса людського серця. це милість, прощення вірність та справедливість. ті якості, без яких наш світ не мав би жодного шансу на спасіння. коли дитина ніжно обіймає стареньку мати, коли слабкий стає на захист ще слабкішого, коли силою любові звільняються від тягаря смертельної хвороби, коли діти йдуть на смерть заради батькі не можливо назвати всі сторони краси людської душі! вона багатогранна. вона приносить радість, заспокоєння чи підіймає на подвиг заради незнайомої людини.

велич людської душі в тихих щоденних проявах любові до дітей чи батьків, у славетних вчинках, які пам"ятають віками. вчить свою душу шляхетності, і тоді світ стане кращим!  

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну. 

зважаючи на творчість в. сосюри, я все ж маю думку, що справді істинність щирих почуттів людини - невідємне багацтво її інтимного світу. томущо, саме оте свіже й не порочне відчуття любові - благо тієї людини, яка має його завжди по життю. такими відчуттями просякнута його творчість. вони зрушують усі перешкоди, руйнують неприязнь і наповнюють людську душу  добром.