Павучкові рушнички, який це жанр?

если бы поллианна была бы моей одноклассницей,то я думаю.что наш класс относился к ней как к хорошему человеку и другу.я уверен(а),что поллианна нашла со всеми общий язык и её никто не обижал.я бы дружил(а) с поллианной и часто бы гулял(а) с ней,ведь в жизни не помешает дружить с таким весёлым и оптимистичным человеком.если бы у поллианны были бы плохие успехи,я бы с радостью () ей.на переменах мы бы играли и подготавливались к урокам.

я был(а) бы рад(а),если бы поллианна была бы моей одноклассницей!

давним-давно, жили-були, було це за царя опенька, як була земля тоненька(але це ніби гумореска остапа вишні, ось якось  

  якщо де, то в тридев'ятому царстві, світ за очі і т.д. 

-лироэпическое произведение,то есть рассказ,изложенный в поэтической форме,,мифического характера.сюжет обычно заимствуетса из фольклора.   часто кладутса на музыку.

песня-наиболее распространенная форма вокальной музыки,легко запоминапющийся ,поэтический текст. 

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.