Твір на тему "у чому виявляється активна життєва позиція та максимальна самореалізація людини" по василю симоненко, любові пономаренко та галина павленко

1)навкруги ні душі. тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. воно мені заважає. що там? я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. я не хочу про вас думати. я краще ляжу. погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».

2)просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. стою і слухаю. повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. і повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.

3)пізно я повертався додому. приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. в складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний ісав.

4)от-от, здає тью-і, тью-і, ті-і-і ні, зовсім не так. трійю-тіх-ті і не подібно. як вони оте роблять, цікавий я знати? б'ють дзьобами в золото сонця? грають на його проміннях, наче на струнах? сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?

разберись, , сама, где какие образы)

внезапно смолкли крикливые птицы. откуда-то надвинулись серые тяжелые тучи. холодный ветер резко усилился. неожиданно сверкнула золотая молния.

завдяки природі ми живемо природа дає нам життя!

від природи людина бере все, що їй потрібно для життя. ось чому до матінки природи треба ставитися дбайливо, піклуватися про її відтворення, щоб кількість природних багатств не зменшувалася, а навпаки, примножувалась. особливо шанобливо люди ставляться до землі, яку називають годувальницею. і від того, як ми будемо ставитися до землі, води, повітря, лісу, буде залежати наше майбутнє. знищити природу легко, а зберегти важко. зникають тварини і рослини.