Яка основна думка твору джури козака швайка

джури козака швайки – твір про волелюбних , сміливих героїв, які уміють вистояти у складних ситуаціях. про справжній патріотизм та любов до рідної землі та друзів.

тема твору-джури козака швайки» – твір про волелюбних , сміливих героїв, які уміють вистояти у складних ситуаціях. історична основа твору.»

ідея твору -  у творі ""хотів ,перш за все показати читачеві,що україна- наша рідна земля,і борононити її до останньої краплі крові,до останнього подиху повинен кожен.

  козаки-запорожці - волелюбний народ, пам*ять про яких навіки залишиться в літописах, фольклорі та народних піснях. вони завжди відстоювали власні інтереси, доречі, інтереси держано-політиного характеру. це були представники різних верств населення, котрі представляли собою бунтарів за самобутність української держави, за надбання рідної мови та беззахисний народ.

  немає сумнівів, що тогочасні запорожці сьогоднішньому стану нашої державу. адже стан політики та економіки досить сумніний. ми не впевнені в подальшому майбутньому. козаки могли б направити нас на правильний шлях, виходячи з своєї мудрості, патріотизму та життєвого досвіду. 

адже наша величава україна заслуговує розквіту й найвищих досягнень!  

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну.