Дібрати цитати до героїв твору "захар беркут" до мирослави та максима беркута

2. характеристика образів ворожого стану  2.1. тугар вовк.  2.1.1. цитатна характеристика. додатковий матеріал.  • « мужчина, як дуб. плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».  • « тухольський боярин, недавно князь данило дарував йому в тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я зелеменя, собі гарну »  • «хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще »  • «тільки мені ви затроюєте життя в тім раю».  • максим: «вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те »  • «нічого мене не обходить ваша копа. я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним».  • «зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в »  • мирослава: «гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? ні, радше згинути нам із голоду під плотом! » «вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна».  • з рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». 

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

"як говорила бабуся",(поки) баба з печі летить, сімдесят сім дум передумає,

  мірила бабуся крюкой, та махнула рукою: бути по-старому, як поставлено!