Трагічна доля івана та марічки як наслідок суперечності між мрією та дійсністю за повістю м. коцюбинського''тіні забутих предків ''

        для поезії м.вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну україну.

      у поемі "євшан-зілля" м. вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.чимало синів і дочок україни блукають по світу у пошуках щастя.це до них звернені слова поета:

                                          краще в ріднім краї милім

                                          полягти кістьми,сконати

                                          ніж в землі чужій,ворожій,

                                          в славі й шані пробувати.

      у поемі "євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і рідний край,які забули свої звичаї.микола вороний задає риторичне запитання:

                                          де ж того євшану взяти,

                                          того зілля-привороту,

                                          що на певний шлях направить,-

                                          шлях у край свій повороту? !

      роздумуючи над  поемою,я пригадала слова т.шевченка "хто матір забуває,того бог карає".я переконана,що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

      ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної україни,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.ми любимо свою батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:

                                          за честь і правду все віддай,                                          коли ти любиш рідний край!

      я ,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.

юрій яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. у своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «життя є молодість, труд і любов. дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «байгород». яновського, як і хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов. провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. у центрі уваги яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. у новелах роману «вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. і одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. отже, особливості романтичного стилю роману «вершники» визначає саме емоційний фактор. з першої новели «подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. у романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардіє передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. і от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. один за одним гинуть брати: андрій, оверко, панас — гинуть переможені своїми ж братами. братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «я (романтика)» м. хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була! у запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів половців — денікінця андрія, петлюрівця оверка, махновця непереможеним залишається тільки більшовик іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. принципи класової боротьби стають вищими за почуття родини,, роду: « рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар герт. вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («чубенко — командир полку»). усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. як і хвильовий, яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. і через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. адже розпад одного роду половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.

1.дивовижна природа наступаючого дня. 

2.перспективи .

3.обурення хлопця через появу тосі.

4.захоплена розповідь юрка до своєї супутниці.

5.зустріч із зграєю качок.

6.безвідповідальне ставлення юрія.

7.рятівниця тося.

8.дикі каченята на волі.

9.мінливість товаришування з сільськими хлопцями.

10.сподівання юрася.

11.пекучий сором за свої вчинки.

дружина державного діяча перш за все повинна бути впевненою у собі, бути моральною та етичною, бути готовою навчатися новому. така жінка повинна підтримувати свого чоловіка, давати йому слушні поради і йому. також у її серці повинна жити любов до батьківщини, до тієї нації і суспільства, у якому вона живе.

такою була й роксоляна. не дивлячись на те, що перед самим одруженням її вкрали, не дивлячись на те, що попереду її чекало невідоме майбутнє, вона не зламалась. навіть під час перебування у полоні вона вчилась у людей новим для неї знанням. найнеймовірніше те, що вона зберегла свою християнську віру у своєму серці, охрестивши своїх синів. а її героїчний вчинок (коли вона відпустила невольників) довів, що вона - справжня донька україни.

ось такою, в моїм уявленні, має бути дружина державного діяча - вона має бути опорою не тільки для свого чоловіка, для своєї сім*ї, а й для всього свого народу.

*тут ще дещо можеш додати від себе, бо нормальний твір, зазвичай, - півтори-дві сторінки. до речі, колись я цей твір вже писала. сподіваюсь, ти не в черкасах живеш)*