тренделєв
яскравий сатиричний персонаж — повірений тренделєв. його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. характери в драматичних творах розкриваються через діалоги чи монологи. саме думки вголос (через монолог) виявляють хижу сутність цього суспільного типу: «т р е н д е л є в (сам). добре діло це повіренничество, єй_богу! другого такого прибильного не знайдеш… діло борулі веду протів красовського, а діло красовського протів борулі. їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того_таки самого, що й діла буде послі рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а колияскравий сатиричний персонаж — повірений тренделєв. його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. характери в драматичних творах розкриваються через діалоги чи монологи. саме думки вголос (через монолог) виявляють хижу сутність цього суспільного типу: «т р е н д е л є в (сам). добре діло це повіренничество, єй-богу! другого такого прибильного не знайдеш… діло борулі веду протів красовського, а діло красовського протів борулі. їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того_таки самого, що й діла буде послі рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря… нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! живи — не тужи! все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати! »
омелько
дин із найколоритніших образів п’єси — омелько. за його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично’філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм. мартин і омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею. наприкінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси мартина, він ніби народжується заново на світ, бо нарешті може природно себе поводити, тобто бути собою: «чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала». ідея п’єси — смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди. сам і. карпенко-карий блискуче грав роль мартина борулі в театрі корифеїв. завдяки добродушному народному гуморові, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.
Популярные вопросы