План до твору "слово про похід ігорів" іть : )

1. ліричний вступ - заспів.

2. розповідь про похід:

    а) князь ігор вирушає на половців;

    б) перша переможна і друга невдала битви з ворогом;

    в) сон і "золоте слово" князя святослава;

    г) плач ярославни;

    д) втеча ігоря з полону.

3. закінчення - прославлення князів.

люди, насправді, дуже часто сміються. причина сміху буває різна: чи твій друг розповів щось смішне, чи ти сам побачив чи почув, чи згадав. звісно, сміятися можна й без причини, але якщо ти у колі друзів, то вони завжди тебе підтримають.  і вже давно відомий факт, що сміх продовжує людське життя. головне, щоб він був щирий, від серця. хоча є й "поганий" сміх - над іншими людьми, над чиїмись проблемами. може й існує якесь задоволення від подібного, але коли ти стаєш жертвою глузувань, це все ж неприємно, правда?

мені подобається, коли люди щиро й з добротою посміхаються - тоді вони на очах стають гарнішими. дуже добре вміти посміхнутися й з своїх помилок, адже оптимістам завжди легше переживати негоду.

осіннього   ранку   ліс   зачаровував   своєю   незвичайною   тишею   та   чистим   повітрям,   яке   наповнює   магічною   силою.стежки   переплітались,   мов   лабіринт,   поки   не   занесли   мене   до   самотнього   дерева,   що   височіло   та   потягувало   свої   могутні   гілки   до   самого   неба.   придивившись,   я   побачила   дятла.   він   шалено   вистукував,   немов   би   хотів   зробити   дупло   за   хвилину.   я   тишком   пішла,   бо   не   хотіла   налякати   чимось   стурбованого,   на   мій   погляд,   птаха.   раптом   я   наштовхнулася   на   маленький   та   колючий   клубочок.   то   був   їжачок,   він   насторожився,   буцімто   я   хотіла   його   потривожити.   (це   миле   створіннячко   збирало   гриби).   якась   несамовита   іскорка   радості   спалахнула   в   душі,   я   продовжила   свій   шлях.   ідучи   я   помітила,   що   дівчинонька   осінь   не   забула   про   цей   ліс,   своїм   чарівним   пензликом   фарбувала   всі   листочки   у   різнокольорові   барви.   здавалося,   наче   самі   дерева   відчували   цей   незабутній   настрій.   навіть   небо   не   було   таким   похмурим,   як   усі   минулі   дні.   хмаринки   з   легкістю   кружляли   у   небі,   а   саме   небо   посміхалося   і   бажало   усього   приємного.   сонце   обіймало   своїми   промінцями   землю,   але   не   гріло.під   кожним   деревцем   ховалися   гриби.   «не   бійтеся   малі,   я   не   буду   виривати   вас   з   коренем! »   мабуть   гриби   почули   мої   думки   -   я   швидко   почала   знаходити   їх.   але   потім   вони   почали   гратися   в   хованки,   а   я   їх   шукала.швидко   промайнув   час   і   я   повинна   була   повертатися.   я   палала   бажанням   відвідати   цей   ліс   знову   і   знову.