Уцентрі роману — образ чіпки. його історія займає три частини твору. чіпка (ничипір) варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини xix ст. панас мирний та іван білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. доля, суспільство справді вкрай несправедливі до чіпки. однак чи можна через це зневірюватися й мстити? він обирає саме такий шлях. безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — а виростив новий! тоді б, може, й правда настала! » разюче символічна кінцівка роману: чіпки зрікаються, його проклинають і галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. з пекучим докором на устах: «так оце та правда? » — дружина накладає на себе руки. а мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. адже для мотрі господня заповідь («не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. зрозуміло, і мотря, і галя — то сама україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю. автори наголошують, що, попри все, чіпка міг зробити й інший вибір. життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. якісь обставини тягли варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за таблиці).
Спасибо
Популярные вопросы