Моя україна.. мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст. україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. україна — це стрімкий потік дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. україна — це. земля краси і величі хто ми без батьківщини? ніхто і ніщо. велич батьківщини — наше щасливе життя. людина, яка зраджує батьківщину, не має права на життя. мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: батьківщина — держава, в якій живеш. держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене. в. підпалий у своїх елегіях створює образ батьківщини через сприйняття ліричних героїв. одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «тиха елегія». елегія має своєрідну побудову. кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь: коли мене питають? «любиш ріки,річки і річечки й потічки? » відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки! у вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і усе це батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. найвеличніший символ — рідна мова. нею має володіти людина вже з дитинства. вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. рідна мова — основа сім'ї: коли мене питають: «рідну мовучи зміг би поміняти на чужу? » —моя дружина сину колисковуспіває краще не скажу. у вірші «тиха елегія» в. підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. письменник стверджує думку про роль батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. це і є ідея поезії. кульмінація елегії — п'ята строфа. якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик: коли мене питають: «українучи зможеш ти забудь на чужині? » —кричу: «кладіть отут у домовинуживим» однаковісінько мені» для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. як і у вірші «запросини», у поезії «тиха елегія» в. підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном. тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. вірю, що світле майбутнє чекає мою батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.
Спасибо
Популярные вопросы