Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. з хати вийшла бабуся і запитала: — а листа від дядька михайла нема? — нема, бабусю, — відповів я. — зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. бабуся примостилася коло мене. вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: — що там у білому світі робиться? я любив спостерігати за старенькою, коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. бабуся ставала якась урочиста, недоступна. несподівано до нас звідкись долинуло: "пі-пі-пі! ш-пі-пі! " — що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. — не знаю, — відповів я і озирнувся. коли це знову: "пі-пі-пі! пі-пі-пі! " так жалібно. бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. — глянь-но, — показала вона на дріт.
а там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. аж семеро. сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. а ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. довго ми любувалися пташками. раптом бабуся до мене: — придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? отой крайній, сьомий? це він так кричить: "пі-пі-пі"? і справді, то був горобчик, молоденький. він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. — бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.
Спасибо
Популярные вопросы