Укажи, який художній прийом лежить в основі поезії т шевченка "мені тринадцятий "

наші батьки – це мама і тато, а батьки наших батьків – дідусь і бабуся. тільки вони нічого не іють для своєї дитини, це вони в хвилину небезпеки ніколи не про себе, все віддадуть для того, щоб захистити свою дитину, не зупиняться ні перед  якими труднощами, щоб їм жилось краще. вони тяжко , якщо їх дітей спіткало лихо, і розцвітають, стають  молодшими, коли бачать, що їх діти виросли порядними людьми. все, що є в нас найкращого, все від  них – рідненьких

новела - невеликий за обсягом прозовий твір про певну незвичайну подію з життя головного героя з несподіваним фіналом. для жанру новели властиві: лаконізм, напруженість сюжету, яскраві художні деталі. у новелі здебільшого мінімальна кількість персонажів, однолінійний сюжет, увага автора звернена на внутрішній стан героїв, їхні переживання, настрої.

сатира - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. сатира може бути представлена у різних жанрів художніх творах. виникла ще в усній народній творчості, як і гумор.

персонофікация - це особливий вид метафори, коли неі людські якощі. це своєрідне "олюднення" природи, навколишнього світу.

пафос твору - всі ті високі почуття, натхнення, душевне піднесення, викликані певною подією, явищем, ідеєю. вони (емоції) продиктовані, по суті, внутрішніми переконаннями і станом самого автора. у пафосі емоційна напруга й думка єдине гармонійне ціле і становлять душу художнього твору.

: лаконізм - це стислість викладу ; однолінійний - нерозгалужений.

1) омелько кайдаш - працьовитий, заклопотаній. в нього є хист до праціі він міг бі бути багатою людиною, але через свою пристрасть до горілки, не може назбирати багато грошей. боїться потонути і тому поститься, поважає бога і тримає піст на свята.

2) кайдашиха - сварлива, гостра на язик, лицимірна, хитра, горда, услужлива. поважає панів, від котрих набралась гордості і пихатості. господиня в домі, але хоче відпочити на старість і тому звалює усю роботу на невісток. проявляє ніжність лише до свої хонуків.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.