Відповісти на питання за Бернард Шоу "Пігмаліон".

- Що спільного у назві й сюжеті п’‎єси Дж. Б. Шоу та сюжеті античного міфу?
-Коли та в чому зміст п’‎єси й міфу не збігаються?
- Чому сучасна Галатея не задоволена результатами експерименту?
- На вашу думку, чого прагне Еліза?
- Кохання між головними героями твору Шоу не спалахує. Чому складається враження, ніби сам автор проти щасливої розв’‎язки?​

озера, как волшебные зеркала.  

небо, как голубой шатёр.

степь, как бескрайнее море.

трава, как сказочный ковёр.

с одной стороны любой добровольный отказ от жизни и нежелание разбираться в проблеме-это слабость.но в случае катерины даже муж ее позавидовал тому ,что она покончила с собой.настолько была невыносима ситуация и выхода никакого не было.катерине хватило смелости что ли,чтобы все закончить раз и навсегда.хотя она всего лишь слабая хрупкая женщина.а вот муж ее так и остался пресмыкаться..значит получается что она всё таки победительница

я вважаю, що не можливо виправдати коханням зраду. можна віддати своє життя, але чи можна щоб інші розраховувалися за те, що ти бажаєш володіти жінкою? коли б він вивів її з облоги, можливо, навіть її близьких, але ж не віддати на погибель брата, батька та стільки співвітчизників!  

  не думаю, що можливо залишитися людиною і спати спокійно в обіймах жінки, за яку так розрахувалися. все одне прокляне життя, коли трохи розійдеться марево пристрасті. тому вчинок тараса, мені здається , меньш жахливим. це як дати спокій людині приреченній на страшні страждання.

  любов ніколи не виправдає жертовності інших через твоє бажання. любов сама загине поряд, чим залишиться жити на довгі роки. любов - це настільки велике почуття, що поряд з   нікчемністю та зрадою не може існувати.

это было бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца. несмотря на свои четыре года, она ходила еще плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки ее были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика; глаза смотрели порой так не по-детски грустно, и улыбка так напоминала мне мою мать в последние дни, когда она, бывало, сидела против открытого окна и ветер шевелил ее белокурые волосы, что мне становилось самому грустно, и слезы подступали к глазам.это !