легенда про чорну труну у ратуші
подейкують, що у давні-давні часи у коридорах львівської ратуші з'явився привид. у вигляді труни він з'являвся опівночі і блукав собі залами та , лякаючи сторожу страшними стогонами. довший час ніхто у львові не міг розгадати таємницю виникнення привида, аж поки один із лавників (так у нашому місті коли називали суддів, що розглядали кримінальні справи) не згадав, що одного разу лавники засудили на смерть ні у чому не винного чоловіка. справжнього винуватця злочину вдалося знайти вже після того, як безпідставно був засуджений інший чоловік.
саме після цього у ратуші й почав з'являтися привид у вигляді труни - як пересторога для суддів, які приймають неправдиві рішення. тоді ж на обкладинці суддівської книги лавники вивели такі слова: "пам‘ятай про труну, що і залами ратуші ходила", аби кожен суддя думав перед тим, як оголошувати своє остаточне рішення.
легенда про львівських ромео та джульєтти
за давніми переказами, у 1593 році до львова приїхав багатий купець паоло мікеліні. згодом він без тями закохався у красуню пелагію красовську - доньку заможного українського купця. закохані люди одружилися, незважаючи на різні віросповідання: італієць був православним, а дівчина - католичкою.
на жаль, під час епідемії чуми красуня-дружина італійця захворіла та померла, а сам паоло, дружину, теж захворів на чуму. втім, ще за життя хлопець замовив два однакові надгробні камені, які встановили на католицькому на православному кладовищах. між померлими закоханими було півметра землі та паркан, але на обох надгробках були викарбувані однакові написи: “те, що поєднало кохання, не розлучить навіть бог”.
подейкують, що саме ця неймовірна історія зі львова стала сюжетом для відомої п'єси "ромео і джульєтта".
легенда про поїзд-привид на львівській залізниці
у далекому 1861 році в україні проклали першу в історію залізничну колію: від львова до перемишля. та за декілька років після цього, на львівській залізниці почали виникати загадкові і чудернацькі події, а розголос про них дуже швидко потрапив на сторінки тогочасних часописів.
легенда каже, що вся справа ось у чому: на окремих ділянках львівської залзниці, з якогось дива, почав з'являтися загадковий поїзд, якого не було в жодному державному реєстрі, а їздив він без чітко прописаних розкладів руху. з шаленою швидкістю він мчав по коліях львівської залізниці і несподівано зникав у невідомому напрямку.
і ось одного разу поїзд-привид з'явився у самому львові, коли пасажири очікували на прибуття поїзда із відня, який вже під'їжджав до перону із західного напрямку. і саме в цю секунду, з протилежного боку, з'явився містичний поїзд та поїхав на зустріч віденському! ті, хто стояв на пероні бачили, як з вікон поїзда-привида, регочучи, визирали відьомські обличчя його пасажирів. коли до зіткнення лишалася лише якась мить, поїзд-привид пролетів крізь усі вагони поїзда відень - львів і зник у пітьмі.
містичний поїзд ще декілька разів не на жарт лякав залізничників та пасажирів своєю раптовою появою, а потім зник так само безслідно, як і з’явився.
легенда про годинник, який навмисно спішить
впродовж віків на старовинній вежі костелу бернардинів, яка має 38 метрів висоти, дзиґар вибивав години на п'ять хвилин раніше від усіх інших міських годинників. за легендою, одного разу безіменний монах, якого приставили пильнувати за дзиґарем піднявся на вежу та помітив, яка до галицької брами мчить татарська орда. тоді чернець перевів велику стрілку дзиґаря на п’ять хвилин уперед – саме на ту вечірню годину, коли зачинялися брами міста. щойно пролунав дзвін дзиґаря, брами зачинилися. і саме вчасно – татари вже були під міськими мурами.
з тих пір і аж до останньої війни, дзиґар на вежі костелу отців бернардинів завжди спішив на п'ять хвилин пробити години.
легенда про відьом на лисій горі
кожному львів'янину відомо, що місто лева було засноване на княжій горі. але через сильні вітри на тому місці, князь лев вирішив збудувати низький замок на горбі. у 1340 році на львів напала польська армія, яка зруйнувала замок на княжій горі. довгий час місце стояло пусткою та без лісу, через що це місце почали називати лиса гора.
лису гору дуже полюбили львівські відьми, чарівниці та чорти. саме звідси нечиста сила розлітaлася по-місту та ловила всіх, хто проти ночі вирішив прогулятися вуличками міста. а ще відьми викрадали забуті у вхідних дверях будинків ключі та приносили їх своїм господарям. в тому ж будинку, де зник ключ, ніколи більше не було спокою - господарі постійно сварилися між. тому, коли в якійсь родині не було лaду, то кaзaли, що видно, "з їхньої хaти ключa відьми вкрaли".
Популярные вопросы