Твір на тему патріотичні мотиви в поезіях тараса шевченка

    тарас шевченко завжди з особливою любов’ю ставився до своєї неньки-україни. саме це особливе ставлення до батьківщини відбилось на творчості видатного письменника. великий кобзар цікавиться не лише майбутнім україни, а й минулим. він знає, що минуле у його батьківщини було величне. а якщо створити поезії про минулі успіхи українців, то це , на думку письменника, збудити патріотичні почуття і у його співвітчизників. в творах «іван підкова», «», «гамалія» автор оспівує силу духу нашого народу, його мужність та здатність до боротьби. цими творами автор проголошує думку про те, що не варто забувати своє героїчне минуле. 

    як боліло серце письменника за долю україни, за її майбутнє, про що говорять рядки «україно, україно! серце моє, ненько! як твою долю, заплаче серденько! ». свої патріотичні ідеї шевченко відтворював у творах «і мертвим, а живим», «сон», «тарасова ніч» та багатьох інших. трепетні почуття мав кобзар до батьківщини. чого варті лише його слова: «нема на світі україни, немає другого дніпра! ». тарас шевченко – справжній патріот, який захоплюється своєю країною, співчуває їй, виборює для неї право на ліпше життя, поневіряється разом з нею.

да.  оля племянникова идеальная женщина.

жизнь порой казалась мне скучной, однообразной. каждый день одно и тоже - школа, , редкие ссоры с но, произошло кое-что, что изменило моё отношение к каждодневной рутине.

утро. я проснулась от солнечного света, проникшего сквозь занавески, колыхавшиеся от малейшего дуновения ветра. посмотрев на часы, стоявшие на тумбочке. я увидела время - 7: 58. через две минуты должен был позвонить будильник. устало потянувшись, я поднялась с кровати и села на её край. о чём-то подумав, наконец-то пересилила себя и окончательно оторвалась от неё.

почитисв зубы и позавтракав, я кинула напоследок родителям: "пока! " и вышла из дома.

чтобы скоротать путь, я решила пройти через парк, разделявший меня и мою школу.

холодный осенний ветер подхватывал листья, срывая их с веток. они разлетались в разные стороны золотистым, багряным, алым вихрем, уносясь куда-то за кроны деревьев. как завороженная, я провожала их взглядом, замерла на месте. на мгновение мне показалось, что это птицы поспешно улетают далеко на юг, а шелест напоминал их прошальный крик: "прощайте, до весны! "

знаете, в тот момент я абсолютно забыла обо всём. все проблемы, переживания куда-то улетучились, испарились в этих красках осени. почему? наверное потому что тогда моя голова не была загружена печальными, тяжёлыми мыслями. мне было просто нужно хоть раз окунуться в красоту природы.

я никогда не забуду тот день.