Розкажіть про таємницю озера світязь

багато чудових озер в краю поліському .  широко і привільно розкинулися води світязя , чудо-намисто україни.  срібло ж світязьких вод має свою неповторну красу, свою таємницю.  у чому ж вона, ця таємниця? ..  мовчить світязь.  тихо думає думу свою.  птах не прошелестить в такі хвилини крилом над кришталевою чашею озера.  місячний блиск не розсиплеться по воді перлинами своїми, сполоханий легкими брижами.

у такі хвилини тиші, вони зазвичай бувають у заході сонця літа , озеро може повідати багато чого кожному, хто володіє чарівним даром бачити, відкривати таємниці.  на потемнілій завісі неба меркнуть і розпливаються вершини дерев. одна за одною запалюються зірки.  тихо все.  тільки у самого берега трохи плес котить  необережна риба.  вдивіться тепер пильніше в непроникну глибину.

що це за швидкі тіні, наче виткані з місячного світла, майнули там на мить і зникли? чий таємничий шепіт пролунав у тиші , або тільки почулося це?     у напівтемряві бачиш прекрасну дивнооку світязянку. ось відчинилися підводні надра, зметнувся у вись сполоханий бродяга-вітер і, втікаючи, прошумів в гілках могутніх дубів та ясенів, і на поверхню спливає вона.  простягаючи вблаганні руки до берега, плаче, шукає свого коханого, але не відповідає він, видно, склав свою голову в тяжкім бою.

і ще розповідає   стояло на цьому місці місто, прекрасне, як мрія.  але одного разу напали цю землю чужинці.  і старий, і молодий, оперезавшись мечем, пішли битися, залишилися в місті лише беззахисні дочки і дружини.  вже тріщать ковані міддю ворота, вже горді світязянки готуються померти в полум’ї, щоб не схилитися перед ворогом.  і тут сталося диво. розверзлася земля і поглинула місто, не віддала його ворогу на наругу.  на місці міста розлилося озеро небаченої краси, а на його прозорій поверхні з'явилися «цар-квіти» - таких більше немає ніде.

в тридевятом царстве, заморском государстве, стоит гора, на горе дуб, на дубу ворон, он всё видит, всё знает, сказки собирает. от него я услышал об этом, а что ложь, а что правда, про то не

(а дальше можно хоть "трёх мушкетёров" шпарить,

жил да был добрый молодец, звался дарием,жил не тужил, но захотелось ему мир посмотреть, себя показать и пошёл он в стольный киев-град, счастья икать. на дружинников дивится, хочет на службу поступить. но поругался он с тремя молодцами справными, и был бы тут нашей сказке конец, кабы ворог лютый не напал на поединщиков. бились они славно, всех раскидали, а после стали друзьями верными и не раз храбрость свою испытали.

попросила дария княжна платочек росписной вернуть, и непременно успеть надо, иначе быть беде великой. созвал тогда добрый молодец  друзей, обо всём расказал чистосердечно и порешили они вместе ехать. долго ли коротко а остался дарий один, горько ему что друзей бросить пришлось, но платочек расписной должен в срок вернуться. скачет он не оглядывается, конь его синие леса мимо глаз пускает, озёра хвостом заметает. не ра з пришлось доброму молодцу силу и храбрость испытать, не одну опасность оставил он на своём пути, но вернуля в срок с платочком заветным.

1)чем счастливее человек,тем быстрее для него бежит время.

4)если соскучится по родине и в близи учуять запах- приятно.

7)дома можно обновлять,а вот предрассудки-это успех всего человечества.