багато чудових озер в краю поліському . широко і привільно розкинулися води світязя , чудо-намисто україни. срібло ж світязьких вод має свою неповторну красу, свою таємницю. у чому ж вона, ця таємниця? .. мовчить світязь. тихо думає думу свою. птах не прошелестить в такі хвилини крилом над кришталевою чашею озера. місячний блиск не розсиплеться по воді перлинами своїми, сполоханий легкими брижами.
у такі хвилини тиші, вони зазвичай бувають у заході сонця літа , озеро може повідати багато чого кожному, хто володіє чарівним даром бачити, відкривати таємниці. на потемнілій завісі неба меркнуть і розпливаються вершини дерев. одна за одною запалюються зірки. тихо все. тільки у самого берега трохи плес котить необережна риба. вдивіться тепер пильніше в непроникну глибину.
що це за швидкі тіні, наче виткані з місячного світла, майнули там на мить і зникли? чий таємничий шепіт пролунав у тиші , або тільки почулося це? у напівтемряві бачиш прекрасну дивнооку світязянку. ось відчинилися підводні надра, зметнувся у вись сполоханий бродяга-вітер і, втікаючи, прошумів в гілках могутніх дубів та ясенів, і на поверхню спливає вона. простягаючи вблаганні руки до берега, плаче, шукає свого коханого, але не відповідає він, видно, склав свою голову в тяжкім бою.
і ще розповідає стояло на цьому місці місто, прекрасне, як мрія. але одного разу напали цю землю чужинці. і старий, і молодий, оперезавшись мечем, пішли битися, залишилися в місті лише беззахисні дочки і дружини. вже тріщать ковані міддю ворота, вже горді світязянки готуються померти в полум’ї, щоб не схилитися перед ворогом. і тут сталося диво. розверзлася земля і поглинула місто, не віддала його ворогу на наругу. на місці міста розлилося озеро небаченої краси, а на його прозорій поверхні з'явилися «цар-квіти» - таких більше немає ніде.
Популярные вопросы