Очень нужна Вкажіть які з головних вимог українського національного руху на поч. ХХ ст. на Західній Україні були задоволені. А які - ні? Чому так сталося? З яких причин?

Порівняйте умови національного життя в Східній Галичині та в українських землях, що були підконтрольні Російській імперії.

Після урядових репресій здавалось, що український рух припинив існування. Тільки невелика частка національно свідомої інтелігенції його підтримувала.

Але в умовах Російської імперії, де будь-яка опозиційність ставила партію, або рух по за законом, сила руху залежала не від його чисельності, а від потенційних можливостей підняти на боротьбу значну частку населення в умовах лібералізації, або падіння царського режиму.

Приклад революції 1905-1907 рр. доводив, що мобілізаційна можливість українського руху є високою: за короткий проміжок часу він зумів розгорнути масову культурно тню і політичну діяльність. А участь в українському русі значної частини українського селянства доводила, що останнє досить легко сприймає національні гасла. Слабкість українського руху полягала не у відсутності масової підтримки, а в невиробленості прийнятної для всіх в суспільства програми, яка б поєднала національні і соціальні вимоги.

У період 1907-1914 рр. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були ти", що виникли в роки революції: київська, катеринославська, одеська, кам'янецька, чернігівська, миколаївська, житомирська та на Кубані.

Найбільш впливовою серед т" була київська, в якій зосередилися провідні діячі українського руху ти" в Наддніпрянській Україні на відміну від своїх західноукраїнських аналогів, не складали єдину організаційну структуру. Кожна з них діяла окремо, більшості з них заборонялось мати філії по селам.

Незважаючи на свою суто культурницьку роботу: читання лекцій, організація вечорів, свят на українську тематику, відзначання ювілеїв діячів української культури, поширення українських книжок, заснування бібліотек тощо, зазнавали переслідувань з боку властей. Їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. До статутів товариств вносились всілякі обмеження і заборони. Найбільшим ударом для т" став указ Столипіна 1910 р. "Про закриття деяких інородницьких товариств... ".

В результаті урядових переслідувань на 1914 р. продовжувала свою роботу лише катеринославська та".

Великою заслугою діяльністю т" у період реакції було те, що вони не дали згаснути українському національному життю. Їх культурницька діяльність в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.

Переслідування українського руху дало ще один, несподіваний для царської адміністрації, наслідок: він перекинувся й на економічну сферу у вигляді кооперативного руху.

В роки реакції ініціатором, натхненником і організатором кооперативних товариств стає земська сільська інтелігенція. Одним з найвидатніших діячів цього руху був літератор, вчений, діяч ТУП В. М. Доманицький. Людина різнобічних інтересів, надзвичайно талановита і, незважаючи на смертельну хворобу, колосальної енергії, він зажив великої популярності серед української громадськості. Після його смерті у серпні 1910 р. місцева влада заборонила ховати його в Києві, боячись маніфестацій.

За активної участі інтелігенції кооперативний рух в Україні набув масових форм. Кількість кооперативних товариств з 1906 по 1912 р. збільшилась з 572 до 2476, а в 1914 р. нараховувалося вже 3054, що складало третину кооперативів у Російській імперії. Її зусиллями він набував усе виразнішого національного забарвлення. На кооперативному з'їзді в Києві (1908 р.) , наприклад, уже пролунала вимога селян-депутатів видавати кооперативні часописи українською мовою. На наступному з'їзді в 1913 р. українські кооператори спробували відстояти свою автономність від російської кооперації.

Втім, це були тільки перші кроки поєднання національно-політичних вимог з економічним розвитком

потому что они провели политику закрытых дверей, развивались отгородившись от остального мира.

ревожно начиналась вторая половина хх века. в мире бушевала «холодная война». бывшие союзники по антигитлеровской коалиции стояли по разные стороны баррикад, конфронтация между ними нарастала.  гонка вооружений, развернувшаяся между блоком нато во главе с сша, с одной стороны, и с его союзниками – с другой, набирала силу. вспыхивали и гасли конфликты разной степени напряжённости, возникали горячие точки, где сталкивались интересы сторон. одной из таких точек в начале 50-х годов стал корейский полуостров.  корее, аннексированной японией после -японской войны, была обещана союзниками независимость на каирской конференции (1 декабря 1943 решение было закреплено в заявлении (26 июня 1945 когда япония капитулировала во второй мировой войне, союзниками была достигнута договорённость (15 августа 1945 г.) об установлении разделительной линии по 38-й параллели, к северу от которой японские войска будут сдаваться , к югу – сша. следуя условиям капитуляции, считало 38-ю параллель политической границей: вдоль неё опускался  «железный занавес».  в соответствии с решениями московского совещания министров иностранных дел, в созданной совместной советско-американской комиссии входило оказание содействия образованию временного корейского демократического правительства и разработка соответствующих мероприятий. с этой целью комиссия при подготовке своих предложений должна была консультироваться с корейскими демократическими партиями и общественными организациями. советская сторона в комиссии опиралась прежде всего на левые демократические партии и организации, которые выражали волю народа. сша сделали ставку главным образом на правые силы и общественные партии и организации, ориентировавшиеся на капиталистическую америку и сотрудничавшие с ней в южной корее. позиция, занятая сша по вопросу о консультациях, снова показала их нежелание прислушаться к голосу корейского народа, прямое противодействие созданию независимой демократической кореи. американское правительство преднамеренно старалось исключить участие в консультациях представителей демократических партий, профсоюзных, крестьянских, женских, молодежных и других организаций юга. оно настаивало на привлечение к консультациям тех партий и групп, которые выступали против московских решений в декабре 1945 года.  советский союз, напротив, вёл в комиссии линию на широкое привлечение к консультациям как можно большего числа корейских демократических партий и общественных организаций, то есть тех, кто выражал подлинные интересы народа. в итоге деятельности соединённых штатов комиссия до мая 1946 г. не смогла прийти к каким-либо решениям, и её работа была прервана.