Твір" як поводитися .щоб тебе поважали люди? "

мені дуже часто зустрічались люди, які намагались викликати до себе повагу за крику. у більшості випадків такі старання зводяться до нуля. криком неможливо викликати повагу! вас швидше за все будуть просто боятися. а при найменшій слабкості з вашого боку просто «потоплять»! , крик – це, м’яко кажучи, не найкращий спосіб заробити собі авторитет в очах інших людей. уявіть собі ситуацію: ви захворіли і втратили вашу єдину зброю – голос! і що ж тоді? якими ще засобами ви скористаєтесь! всі, кому ваш крик давно набрид, зможуть сказати вам все, що думають, не боячись почути у відповідь грізний бас. є люди, які, не промовивши ні слова, змушують вас схиляти перед ними голову! це люди діла! найкращий спосіб добитись поваги – це самореалізуватися, досягти чогось у житті, здобути хороший життєвий досвід. мій батько завжди мені говорив: «повагу треба заслужити! ». існує й інша народна мудрість: «сивина голови перед собою хилить! ». сивина в цьому випадку виступає скоріше уособленням мудрості, аніж кольором вашого волосся чи датою народження у паспорті. але признання і повага можуть прийти і до того, як у вас почне сивіти волосся. і для цього потрібно зовсім не багато, достатньо лише знати трошки більше, вміти трошки більше, бачити трошки більше, ніж ті, від кого ви очікуєте цієї поваги. отож ставте планку повище, і вперед! але пам’ятайте: «знайдіть собі гідний авторитет! бо неможливо переплюнути того, від кого вчитеся усьому! ».

різні пори року несуть різний настрій. хтось захоплюється білим снігом, хтось мріє про квітучі дерева навесні, хтось бажає дочекатися жаркого літа з купанням в річці. а я люблю осінь.це така лагідна, щедра на плоди пора року! клени одягнулися в рум'янець. вони стоять, задумавшись, на галявині, немов сумують про те, що прийшов жовтень. іноді тихенько своє різьблене листя. раптовий порив вітру безжально зриває осінню красу з сумних кленів.як ніжно золоті берізки серед зелених сосен. вони опустили вітки і засмучуються, що скоро прийдуть холоди. схожі на величезних велетнів, розкинувши вітки, стоять жовто-зелені дуби.високо в небі дзвінко курликають журавлі. вони збираються у зграї і летять на південь. десь високо вгорі перекликаються дикі гуси. у рідних краях дуже холодно, і вони вимушені летіти туди, де тепло. тільки горобці літають навколо і дзвінко цвірінчать, тому що їм нікуди поспішати.а я гуляю і думаю-яка все - таки журавлина наша осінь!