Твір моя бабуся. в реченнях і бути підмет та присудок.

Як прекрасно звучить це слово. у ньому відбиток вісімдесят одного року(напиши скільки років твоїй бабусі) прожитого мамою моєї неньки. кожна зморшка змушує задуматись над долею бабусі. а  скільки горя та бід відображає її сиве  волосся, що, ніби срібний  фонтан спадає на її плечі.скільки тепла та любові до дітей та внуків у цієї старенької жінки. скільки турботи заховано у її старечих зашкарубілих руках.    здається, годинами можна слухати сумні та веселі розповіді з її життя. все своє життя вона віддала для нас і наших батьків. тож і ми повинні віддячити їй. необов'язково робити великий подарунок чи ще щось, достатньо підійти і просто сказати: "дякую". і ви побачите, як зволожаться її, сповнені любов'ю, очі. а на обличчі засяє усмішка.

  сиділа марійка за уроками та й замріялася : " от якби мені чарівну ручку, яка б   вміла окрім виконування мого завдання, ще й вірші склададати. мама була би дуже задоволена. прийшла би вона з роботи, а усе вже зроблено, бо поки моя чарівна ручка робила уроки, я би з працею по дому: вимила би підлогу, посуд, нагодувала би нашу кицю мурку, та зробила улюблений матусін чай. а коли мама запитає мене, як я все встигла, я прочитаю найгарніший в світі вірш про неї. отож було би гарно! " марійка наче прокинулася від сну з посмішкою на "я ще маю час"-подумала вона. та взялася старанно виконувати уроки, потім - усе як в її мрії- матусі і зробила чай. а коли мама повернулася та запитала марусю хто це все зробив, донька згадала, що забула написати вірш, та просто вимовила: " я тебе кохаю, мамо! " а матуся сказала: я все бачу і без слів. дякую тобі! "

отож марійка вирішила, що може добре обійтись й без чарівної ручки. 

- люди, зупиниться! на що ви витрачаєте свій час? постійно, як комахи снуєте туди-сюди, заради грошей нема коли глянути вгору. ви думаєте лише про мілке, а світ зовсім інший. він великий і прекрасний. ви ж як у кайданах! я скрізь літаю і бачу величність нашої землі. мовчазні гори, які бачили зміну цивілізацій, що загинули, не залишивши й сліду боротьби й життя. коли мене зігріває навесні сонце, нема більшого щастя та прояву любові. ніжні та сильні річки, що розбивають здавалось би незламну кригу. а ви все це намагаєтесь ще й знищити! забрати дім і в себе й в мене. 

життя прекрасне й без коштовних речей, які здатні лише викликати заздрість, й без екзотичної їжі. навчиться бути щасливими! навчитись співати від любові до життя!