Яка роль прикметників у текстах наукового стилю?

Та  в усьому !             бугагагага                                                                                                         

Людина — найрозвиненіша серед істот планети земля. це особа, наділена надбаннями культури: духовної, матеріальної, культури взаємовідносин, екології. екологічна культура є однією зі складових загальнолюдських відносин людини й довкілля. у школі нам багато говорять про те, що людина має бути доброю, освіченою, культурною. культура — це дотримання загальнолюдських морально-етичних норм взаємин між людьми. останнім часом дедалі частіше почали говорити про екологічну культуру людини, про екологію як науку, яка включає відносини і довкілля: використання природних ресурсів, збереження природних багатств, охорону природних об’єктів. мабуть, екологічні проблеми так гостро стоять тому, що тривалий час наших людей виховували передусім політично грамотними, відданими певним ідеям. ліс, земля, річки, озера, мовляв, є і будуть завжди. та з кожним роком наша планета дедалі більше забруднюється. багато річок, озер перетворилися на болота й зовсім висохли через те, що люди забруднювали їх шкідливими речовинами, ві і не про них. народна мудрість говорить: «які люди, така й природа довкола них». і це і правді так, бо тільки від нас залежить, у якому стані буде середовище, що нас оточує. адже чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. часом ми забуваємо це правило, і, відпочиваючи в лісі чи біля ставу, залишаємо після себе і сміття. екологічна культура передбачає і піклування людини про природу: не зливані в природні водоймища отруйні речовини, дбайливо перероблювати відходи. і не тому, що якась інстанція оштрафує, а тому, що це обов’язок людини, яка є часточкою цього навколишнього середовища. я вважаю, щоб підняти культуру людини, потрібно до шкільної програми ввести курс «екологічна освіта» для учнів 5—11 класів. щоб кожен знав, яку йоду він п’є, чим дихає і як це все поліпшити та зберегти для нащадків.

 

    кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які здійснити ці самі мрії. але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів.         сплановане життя — це не утопія. жити відповідно до своїх планів не означає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань.         звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійснилося. щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль.         але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. до того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися.         тож кращий варіант — це спочатку чітко окреслити перелік бажаного, а потім намагатися втілювати власними зусиллями, «на ходу» коректуючи його відповідно до вимог реального світу та нових власних потреб, бо людині притаманно постійно змінюватись та перебувати у русі (звісно, наслідком є зміна наших пріоритетів, іноді дуже непередбачувана).                 одна справа — знати витоки ріки нілу і план лабіринту, а інша — розуміти суть щастя. (г. сковорода)                 яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо.         звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться, тому що я обрав професію юриста і намагатимуся зробити все, щоб закони україни були не тільки на папері, а й діяли у реальному житті.                 щастя особистості поза суспільством неможливе, як неможливе життя рослини, висмикнутої з ґрунту й кинутої в неродючий пісок. (о. толстой)                 але навіть не самореалізацію у професії я вважаю за головне у житті. я , якщо людина зробить щасливою іншу людину, вона може вважати своє життя не даремно прожитими роками, а вогнищем, яке зігріло когось. звичайно, добробут нації важить багато, а доля землі, її екологічний стан та політичні негаразди нікого не можуть залишити байдужим. але не менше важить і щастя в родині, взаєморозуміння з найріднішими людьми. і мені здається, що гармонія у окремій сім'ї (а хотілося б, щоб таких сімей було якомога більше) може сприяти тому, що наш світ теж стане гармонійнішим.         із надією на це я роблю крок у своє майбутнє.