Асоціативний ланцюжок до слова солом'яний капелюх

якби хтось прихованою камерою зняв фільм про один день нашого класу.а потім цей фільм розмістив би в інтернеті, цікаво, змогли б користувачі інтернету визначити, чи сучасні наші дівчата та хлопці, чи вони з xx століття? ось я й подумав: що означає «бути сучасним»? за якими такими прикметами можна визначити, представниками якого часу є мої однокласники і я?

по-перше, почнемо із зовнішнього вигляду хлопців. у руслана бесєдіна, який сидить поряд зі мною за партою, довге волосся. але такі зачіски мої однолітки носили й раніше, цим нікого не здивуєш. що ж до одягу - нічого особливого не має: джинси, светрик, кросівки.

по-друге, звернемо увагу на деталі. головне - майже у кожного - мобільний телефон. кого зараз здивуєш позивними мобільного на уроці? учителі, звісно,  забороняють користуватися телефоном під час уроку, і учні відключають телефони, та все ж коли-не-коли хтось і порушить заборону.

по-третє, на перерві хтось слухає плейєр, хтось списує завдання на урок, яке має бути - не встиг вдома або не зміг зробити; хтось іде до їдальні. тут, мабуть тільки плейєр є ознакою нашого часу. я, звісно, міг би сказати ще про комп’ютер. наша школа підключена до інтернету і може пишатися двома комп’ютерними класами. але я вважаю, що це тільки зовнішні деталі, які вказують на час знятих подій.

  що ж означає «бути сучасним»? я вважаю, річ не в мобільному телефоні, і не в комп’ютері, а в тому, що, маючи все це, ми не втратили здатності співпереживати іншим людям, плакати над оповіданням і. с. тургенєва «муму», бути чесними, вміти дружити, не зраджувати товаришів, домагатися поставленої мети своєю сумлінною працею.

такі якості були притаманні людям, які жили і в xx, і в xix столітті. а хіба створені   старшим поколінням шедеври архітектури, музики, живопису, літератури не сучасні? сучасний талант. і завжди будуть сучасними доброта і порядність.

отже, дивлячись на екран комп’ютера, треба доходити висновків про героїв і сюжету  не  за зовнішніми ознаками і навіть словами,  а  за їхніми вчинками.

Вибирати не можна тільки батьківщину кажуть, що риба шукає, де глибше, а людина - де краще. кажуть, що батьківщина там, де м'якіший хлі в. коротич і їдуть люди часом за кордон - за кращою долею та за грошима. але ж іще шевченко писав: немає в світі україни, немає другого дніпра, а ви претеся на ("і мертвим, і ") може, й не дуже весело зараз в україні, але покинути її - те саме, що покинути рідну матір через те що вона, мовляв, хвора. не вибирають люди матір, не можна вибрати й баьківщину, як це прекрасно сказав у своєму вірші в. симоненко. коли м. рильський у справах був змушений деякий час жити в парижі, серце його линуло додому: "тужу за вами, солов'ї вкраїни! ". часом тільки на чужині людина починає розуміти, що для неї означає рідний край. ілували пил київскої землі канадці, які недавно ще українцями звались. (в. коротич) ні, не можна відмовлятись від рідної землі, якщо ти - людина. тим більш, що вона напрочуд красива, наша земля, і краси її та історії не затулять для справжніх людей жодні економічні негаразди. і сьогодні, як за часів тараса шевченка вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють. і як за часів лесі українки "коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі". такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українській землі, чиєї "правди сила ніким звойована ще не була" (п. тичина). звучить вільно наша солов'їна мова. ти сьогодні зазвучало, як початок, як начало, як озброєння всім видне, слово наше рідне. (п. тичина). зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися у трави - веснянки, у гори крутої, в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою. (а. малишко). інакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рідним краєм - україною. не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжні сини свого народу любили неньку-україну. кров'ю обкипіла вся наша давнина, кров'ю затопила долю україна (леся українка) багато скрутних часів зазнала вона протягом своєї героїчної і трагіч-ної історії. знала поневолення і війни, та знову і знову ставав на її захист україни народ, нищив ворогів і відбудовував міста і села, бо любили справжні українці свою батьківщину попри все. для того, щоб бути патріотом своєї держави, треба не співати п'яними голосами "ще не ", а потім тікати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дідько всіх не забере" (в. симоненко). і не обвинувачувати у своїх негараздах інші народи - ніколи цього не робив такий беззаперечний патріот, як тарас шевченко, або о. гончар, що казав: "ми поважаємо патріотизм кожної нації, бо ми самі патріоти". треба бути відданим їй серцем і працювати, щоб розквітла вона ще пишніше, ніж зараз. кожен з нас може зробити у цю справу свій внесок. головне, пам'ятати "яких батьків ми діти" і любити батьківщину більше, ніж власний добробут. тому я хочу повторити слова в. сосюри: любіть україну у сні й наяву, вишневу свою україну, красу її, вічно живу і нову і мову її солов'їну. всією душею бажаю: живи, україно, квітни, мужня моя красуне, україна-пісня, україна-воїн, україна-трудівниця!