Твір "подвиг українського народу у 2 світовій війні" на матеріалі ніч перед боєм​

школа - місце де учні проводять більшу частину дня. школи бувають різні сільскі або місцеві. елітні або прості. в кожній школі вчаться різна кількість дітей. десь більше п'ятиста а десь менше ста. я що не важлива кількість учнів , а їхні успіхи. на місцеві або обласні олімпіади посилають одиниці учнів і їхні перемоги приносять славу школі , як закладу який їх виховав. також і в спорті. лише один спортсмен стає чемпіоном але його слава освітлює весь педагогічний колектив  який виховав таку людину.

й чим більше перемог окремих учнів тим більше престижу набуває школа.

1. пристойна поведінка — це результат осмисленого ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки.

2. гуманізм і людяность, який виявляється у вимогах бути ввічливим, тактовним, люб'язним, скромним і точним.

3. повага до звичаїв та традицій тієї країни, в якій перебуває та спілкується людина.

4. дотримання певних моральних норм та правил етикету, які засвоювалися протягом життя, залежно від ситуації, місця, часу.

5. стримувати свої негативгні ємоції, не ображатися, уважно слухати спі

хвастуни завжди мають все краще, аніж оточуючі.

хтось викинув сміття на узбіччя, але якась совісна людина прибрала його.

міський транспорт почав розвиватися на почаку 20 століття.

на сцені колектив танцював закарпатський танець.

мама завжди називає мене рзними пестливими словами.

мені шістнадцятий

біля зупинки стояв кістлявий парубок і смалив цигарку.

агентство запропонувало непоганий відпочинок у єгипті.

зловісні звуки перервали сон івана івановича.

у кожному фільмі для головного героя повинна блиснути надія - і тоді він переможе зло!

як я зустрів свого друга?

мої матуся та тато казали часто про своїх друзів: "ми з ними пуд солі з'їли". я розумів, що цей вираз говорить про те, що мої батьки разом зі своїми друзями були у різних складних ситуаціях і залишилися після цього в гарних стосунках. мені здавалося, що друзями можна бути і без "поїдання солі".

але одного разу я зрозумів, чому мої батьки називали таких друзів справжніми.

діло було так. був самий звичайний день, котрий ничим не відрізнявся від інших днів, коли ти з ранку прокидаєшься та йдешь до школи, вчишься, додому та знов такий собі звичайний день. так було і цього разу. коли закінчилися уроки, мені мій приятель сергій запропонував разом йти додому. ми часто так робили, коли уроки у нас закінчувалися в один час.  для мене це було зручно, тому що по дорозі було  весело, ми йшли, розмовляли, сміялися. але цього разу, ледь ми відійшли від школи, нас зупинили декілька хлопців та  почали затівати сварку, але, мабуть, не подобався із нас двох цим хлопцям лише я, і вони запропонували моєму другові йти своєю дорогою, лишивши мене з ними. сергій нікуди не пішов, став поруч зі мною і сказав, що він не кидає своїх друзів у біді. нам тоді не довелося дратися, тому що хлопців розігнав сусід, котрий проходив поруч. але в той час, коли сергій мене не залишив самого, а став поруч, я зрозумів, що зустрів  справжнього друга, з котрим ми вже з'їли малесенький  горшик солі. тепер я розумію батьків, коли вони на моє смішне  питання, як вони зрозуміли, що поруч з ними ті, з ким треба їсти соль, відповідали, що  мені душа сама підкаже, коли я зустріну справжнього друга. от моя душа тоді з п'яток і підказала мені про сергі